Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Ні, я повинен був би цілувати сліди твоїх ніг! — сказав Камюзо, перебиваючи свою жінку, обіймаючи її і притискаючи до серця. — Амелі, ти мене врятовуєш!
— Це ж я тебе витягла з Алансона в Мант, а з Манта в трибунал Сени, — відповіла Амелі. — Ну, то будь спокійний ... Я хочу, щоб через п’ять років мене звали пані президентшею. Але, котику мій, добре обмірковуй, перше ніж щось вирішити. Ремесло слідчого — це не ремесло пожежника: ваші папери не горять; ви маєте час подумати, отже, на вашому місці дурощів пробачити не можна...
— Сила мого становища вся полягає в тотожності удаваного іспанського священика з Жаком Колленом, — провадив слідчий після довгої паузи. — Тільки-но ця тотожність буде доведена, хоч би суд і приписав собі розслідування цієї справи, це все ж буде встановленим фактом, і його не зможе спекатись ніякий суддя чи радник. Я буду подібним до тих дітей, що прив’язують бляшанку до котячого хвоста; де б не провадилось слідство, кайдани Жака Коллена скрізь бряжчатимуть.
— Браво! — сказала Амелі.
— А генеральний прокурор волітиме порозумітися зі мною, бо тільки я зможу зняти той дамоклів меч, що висить над серцем Сен-Жерменського передмістя. Та ти ж не знаєш, як важко досягти такого прекрасного результату! Ми з генеральним прокурором тільки що умовились у нього в кабінеті — вважати Жана Коллена за того, за кого він себе видає, за каноніка толедського капітулу, за Карлоса Ерреру; ми умовились визнати його звання дипломатичного посланця і дати змогу іспанському послу вимагати його звільнення. Внаслідок цього плану я склав рапорт, який звільняє Люсьєна де Рюбампре, і знов почав допит моїх підслідних, роблячи їх білими як сніг. Завтра пани де Растіньяк, Б’яншон і не знаю ще хто мають бути зведені з так званим каноніком толедського королівського капітулу; вони в ньому не впізнають Жака Коллена, якого заарештували в їх присутності десять років тому в буржуазному пансіоні, де вони його знали під ім’ям Вотрена.
На мить запанувала мовчанка, протягом якої пані Камюзо міркувала.
— Ти певен, що твій підслідний — Жак Коллен? — спитала вона.
— Певен, — відповів слідчий, — і генеральний прокурор теж певен.
— Ну, то постарайся, не показуючи своїх котячих пазурів, зробити так, щоб на суді це виявилось. Якщо твій молодець ще в секретній камері, то піди негайно до начальника Консьєржері й зроби так, щоб каторжника прилюдно впізнали. Замість наслідувати дітей, наслідуй міністрів поліції в абсолютній монархії, які вигадують змови проти монарха, щоб заявити про свої заслуги в справі їх розкриття і таким чином зробитись дуже потрібними. Постав під загрозу три родини, з тим, щоб мати честь врятувати їх.
— Ах, яке щастя! — скрикнув Камюзо. — В мене така заморочена голова, що я вже забув про цю ситуацію. Наказ посадити Жака Коллена в “пістоль” був віднесений Кокаром начальникові Консьєржері, панові Го. Але завдяки старанням Бібі-Люпена, ворога Жака Коллена, з Ла Форс до Консьєржері перевели трьох злочинців, які його знають; і коли він завтра вийде в подвір’я, чекають жахливих сцен...
— Чому саме?
— Жак Коллен, люба моя, був скарбником заощаджень каторжників, що досягають значних цифр; кажуть, що він їх розтратив на розкоші покійного Люсьєна, і від нього вимагатимуть звіту. Це буде, — казав мені Бібі-Люпен, — бійка, що вимагатиме втручання наглядачів, і таємниця буде викрита. Йдеться про життя Жака Коллена. Отже, прийшовши раненько до суду, я зможу скласти протокол про засвідчення особи.
— Ах, якби його вкладники позбавили тебе від нього!
— Тебе вважали б за дуже здібну людину. Не йди до пана де Гранвіля, почекай його в управлінні з цією жахливою зброєю. Це гармата, заряжена проти трьох родин, найзначніших при дворі і серед перів. Будь сміливим, запропонуй панові де Гранвілю позбутись Жака Коллена, перевівши його в Ла Форс, де каторжники вміють спекатись своїх зрадників. Я тим часом поїду до герцогині де Мофріньєз, яка повезе мене до де Гранльє. Можливо, що я побачуся також з паном де Серізі. Покладись на мене, я скрізь ударю на сполох. Головне, напиши мені умовну записочку, щоб я знала, чи визнали іспанського священика юридично за Жака Коллена. Влаштуй справи так, щоб залишити палац правосуддя о другій годині; я доб’юсь для тебе приватної аудієнції в зберігача печатки: можливо, що він буде в маркізи д’Еспар.
Камюзо стояв у такому захопленні, що хитра Амелі всміхнулась.
— Ну, ходімо обідати і розвеселись! — сказала вона, закінчуючи розмову. — Бачиш, ми ще тільки два роки у Парижі, а ти вже маєш надію стати радником до кінця року... Звідти, котику, до посади президента судової палати відстань буде не більше, ніж одна послуга, зроблена в якій-небудь політичній справі.
Ця нарада доводить, якою мірою вчинки і найнезначніші слова Жака Коллена, останнього персонажа цього етюду, зачіпали інтереси і честь
