Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
Вельми нагадує пригоду з Персеєм і Андромедою — а можливо, на думку деяких знавців, і походить від неї — відома історія про святого Георгія і дракона; адже старовинні книги часто плутають китів і драконів і використовують одну назву замість іншої. «Ти як лев на воді і дракон на морі», — каже Єзекиїл[282], вочевидь маючи на увазі кита, а в деяких версіях тексту прямо вживається це слово. До того ж подвиг не здавався б таким величним, якби святий Георгій бився з повзучим гадом на суші, а не зі страхітливим владикою морів. Будь-хто може вбити змію, та лише Персеї, святі Георгії і Коффіни наважуються стати до бою з китом.
І нехай нас не вводять в оману полотна сучасних живописців, що зображують цей сюжет; хоча істота, з якою б'ється святий Георгій, постає в якомусь неповному грифоноподібному образі, і хоча битва, згідно з цими картинами, відбувається на суходолі, а святий сидить верхи на коні, — втім, зважаючи на тогочасне невігластво, яке не давало змоги художникам скласти уявлення про кита; припускаючи, що кит святого Георгія міг, як у випадку з Персеєм, виповзти на берег; і розуміючи, що велика тварина, на якій сидить Георгій, може бути просто тюленем, або морським конем; з огляду на всі ці обставини можна стверджувати, не вступаючи у суперечність зі священним переказом і давніми малюнками, що так званий дракон — не хто інший, як сам великий Левіафан. І справді, у світлі безпристрасної і всепроникної істини з цим переказом трапляється те саме, що колись сталося з філістимлянським звіро-рибо-птахоподібним бовваном на ймення Дагон[283], який, коли його поставили перед ковчегом Ізраїлю, втратив свою кінську голову і обидві лапи, так що лишився самий тулуб — його риб'яча частина. Отак і виходить, що покровителем і опікуном Англії є один із членів нашого славетного братства, такий собі китобій, як ми; а ми самі, китобої з Нентакету, з повним правом можемо вважатися членами благородного ордену святого Георгія. І тому нехай лицарі цього шанованого ордену (жоден з яких, насмілюся твердити, на відміну від свого великого покровителя, ніколи не бачив живого кита на власні очі), не поглядають спогорда на жителів Нентакету, бо ми навіть у вовняних светрах та засмальцьованих штанах заслуговуємо георгіївської відзнаки більше, ніж вони.
Я довго вагався, чи слід приймати до наших лав Геркулеса; звісно, за грецькою міфологією, цей стародавній Кроккет і Кіт Карсон[284], дужий вершитель благородних і славетних діянь, був проглинутий, а потім виблюваний китом; проте незрозуміло, чи дає йому ця обставина право називатися китобоєм. Ніде не сказано, що він загарпунив свого кита; хіба що він зробив це, сидячи у нього всередині. Однак його можна вважати китобоєм з примусу; у всякому разі кит його спіймав, навіть якщо він не спіймав кита. Тому я оголошую його членом нашої спільноти.
Щоправда, авторитети мають суперечливі погляди з цього питання — дехто вважає, що ця грецька версія про Геркулеса і кита виникла з іще давнішої єврейської оповіді про кита і Йону, а інші стверджують, що це було vice versa[285]; так чи інакше, ці історії вельми схожі. У такому разі, чом би й мені, оголошуючи напівбога одним із наших, не зарахувати туди ж і пророка?
Проте список членів нашого ордену не обмежується іменами героїв, напівбогів і пророків. Наш Великий Магістр іще не обраний; адже ми, подібно до вінчаних королів минулого, знаходимо своїх попередників серед великих богів! Згадаймо, наприклад, ту дивовижну східну легенду з Піастр[286], згідно з якою страхолюдний Вішну, один із богів індуської трійці, небожитель Вішну виявляється нашим старійшиною; Вішну, який в одному зі своїх перших земних втілень вирізнив і довіку освятив кита. Коли бог богів Брама, розповідають Шастри, задумав відродити світ після його чергового зникнення, він створив Вішну, щоб той узяв цю справу на себе; але з'ясувалося, що Веди — містичні книги, які Вішну будь-що мав вивчити, перш ніж стати до роботи, і які, певно, містили якісь корисні для архітекторів-початківців настанови, — ці Веди лежали на дні моря; тоді Вішну перевтілився в кита і, в його образі пірнувши в глибину глибин, витяг звідти священні фоліанти. Тож хіба не справедливо буде сказати, що Вішну отримав свій бариш з китового промислу — як баришники, що промишляють кіньми?
Персей, святий Георгій, Геркулес, Йона і Вішну! Непоганий список, що й казати! Який клуб, окрім китобійного, може мати таких почесних членів?
Розділ 83
Йона з історичного погляду
У попередньому розділі ми зверталися до історичної події з Йоною і китом. Дехто з жителів Нентакету не дуже вірить у цей випадок. Але ж і серед греків та римлян траплялися скептики, які, на відміну від ортодоксальних язичників свого часу, не вірили в історію про Геркулеса і кита чи про дельфіна й Аріону; хай там як, а їхні сумніви щодо правдивості цієї історії анітрохи не зменшують цієї правдивості.
Один старий китобій із Сег-Харбора висловлював такі заперечення проти цієї історії: у нього вдома було старовинне і рідкісне видання Біблії, прикрашене дивовижними і аж ніяк не науковими ілюстраціями, на одній із яких кит Йони зображений із двоструменевим фонтаном над головою — а ця особливість властива лише тим різновидам Левіафана (справжньому киту та подібним до нього), про яких говорить рибальська приказка: «Він і пенсовим пиріжком удавиться», тобто така вузька у них горлянка. Щоправда, на це єпископ Джебб дає готову відповідь. Зовсім не обов'язково, каже єпископ, вважати в'язницею Йони китове черево; вельми ймовірно, що він знайшов собі тимчасовий притулок в одному із закутнів його пащеки. Здавалося б, шановний єпископ міркує слушно. Адже в пащі справжнього кита справді розмістилися б кілька картярських столів разом із гравцями. Йона також міг влаштуватися в дуплі гнилого зуба, — хоча, як на те, справжній кит не має зубів.
Друге з міркувань Сег-Харбора (так його прозвали), які він висловлював, щоб обґрунтувати свою недовіру до пригод пророка, неясно стосувалося ув'язненого тіла Йони і
