Так, але… - Тарас Прохасько

Йому подобаються люди зі жвавою і виразною мімікою. Йому здається, що одежа — це частина особи, але він розуміє, що окуляри і коралі є чимось додатковим. Його око уважно слідкує за водою, яка тече вертикально, але ще байдуже до горизонтальних водних поверхонь. І все-все він все ще перевіряє губами. Він любить відповідати сміхом на сміх. А спить так гарно, аж стає страшно, заки не придивитися, що груди легенько піднімаються й опускаються. І такого різного так багато, що може не вистачити дня, щоби повторити все, що було одного дня.

Ще таке спостереження для іграшкової індустрії. Здається, що людей у такому віці трохи кумарять кольори і конфігурації запропонованих іграшок. Ліпше каміння, пси, баняки, ложки, патички, шнурки і шматки. І обов’язково — справжнє доросле взуття.

У Східній Європі, до якої належить більшість нашої країни, а меншість перебуває на межі Центральної та Східної і під дедалі більшим впливом Східної, досі все організовано так, що позбавлення волі супроводжується додатковими муками і приниженнями. А те, що називається позбавленням волі, є взірцем для усіх інших систем, пов’язаних із діяльністю держави. Усі наші структури будуються за принципом тюрми. Тобто нема інакшої форми дбання про суспільну дисципліну, як правила і звичаї, встановлені у західноєвропейських в’язницях наприкінці дев’ятнадцятого століття. Починаючи від народження у пологовому будинку, легша або гостріша в’язнична атмосфера супроводжує наших людей впродовж цілого життя. Дитячі садочки, школи, лікарні, поліклініки, бюрократичні установи, армія, залізниця, суди, міліція-поліція, комунальні служби, морг і цвинтар — все побудоване за законами, в яких головним принципом є презумпція винуватості. У кожному разі ти вже винен, щойно переступаєш поріг будь-якої із цих установ. Зрештою, можна би було все це стоїчно витримати, якби не ота додаткова мука і приниження, які характеризують стосунки у Східній Європі, — труднощі з туалетами.

Колись у певних силових структурах була — окрім звичного обмеження права скористатися туалетом — надзвичайно ефективна практика. Тих, із ким провадили інтенсивну розмову (інакше це називається допитом), били ногою або кулаком у низ живота. І чоловіків, і жінок. Від такого прицільного удару людина, з якою мирно розмовляли, відразу втрачала контроль над своїми органами виділення. Далі розмова відбувалася з особою, яка починала винити себе за те, що вона мокра, слизька і смердюча.

Туалетне питання — одне з найцікавіших у досвіді кожного східноєвропейця. Кожен може згадати свої переживання, викликані таким простим способом накидування дисципліни і дисциплінованості у наших обставинах. Навіть без включення спогадів про нелюдські умови таборів, вивезень і репресій, де знущання з випорожненням досягали особливої винахідливості.

Та навіть тепер, коли наші міста стають подібними до всіх інших міст Європи, перше, що зауважуєш, це те, що тут нема де нормально понадіятися, що у найпотрібніший момент буде гарантована можливість скористатися туалетом. Не кажучи вже про те, що цей туалет буде достатньо зручним, безпечним, чистим, інтимним.

Попри те, що я не маю виразних розладів видільної системи (а людей з такими розладами є більше, ніж можна припустити, і як бути їм, якщо навіть переважна більшість в’їздів для візочків у тих місцях, де їм необхідно бути, зроблені так, щоби візочковець мусив докласти додаткових зусиль для подолання цих перешкод), можу згадати десятки драматичних історій про відсутність відповідних місць і про вишукані способи ставити людей у незручні або безвихідні ситуації.

Коли я був солдатом, то вранці після підйому нам давали три хвилини, щоб добігти до жахливого виходка, здійснити ранковий туалет і повернутися на плац, де починалася зарядка. І тоді, коли я був солдатом, то час від часу потрапляв у команду, яка дуже раненько робила порядок у штабі дивізії. Я мив підлоги, замітав листя на вулиці, витирав порохи на столах секретиків. Але найбільшим потрясінням було те, що поруч із кабінетом найбільшого командира був окремий, розкішний туалет, цілком не подібний до того всього, чим користувався особовий склад армії.

Я хотів би тут жити цілий час, — казав литовський поет із провінції, миючи руки у світлому і теплому, пахучому туалеті німецького палацу, в якому відбувалася літературна конференція. Плачу за двох, — казав старий англієць, якого притиснуло посеред нашого міста, він став під якимось гаражем, з’явилася міліція, оголосила про штраф, а він, відрахувавши потрібну суму, радісно запросив до полегшення котрогось із наших, який волів терпіти, лиш би не порушувати правил обов’язкових страждань.

І ніколи не забуду, як гучно виливала із себе рідину одна доведена до відчаю прекрасна гостя у чудесному львівському під’їзді. І завжди буду пам’ятати жахливий гидкий туалет в осерді державності, культури і режимності — у будинку за відомою з дитинства адресою: Хрещатик, 26. І попільнички біля пісуарів у туалетах берлінських барів. А тим часом у Харкові, у пивницях Держпрому, випадкові екскурсанти знайшли двісті запакованих американських унітазів із тридцятих років, які виявилися нікому не потрібними весь цей час.

Аж почавши вивчати ботаніку, я усвідомив, наскільки далеким від нашого розуміння є Божий задум.

Є люди, які все незрозуміле вважають дурним, серед таких людей багато противників нового мистецтва і ще більше атеїстів, бо для таких прийнятним є тільки те, що вони можуть самі собі пояснити, виходячи із власних здатностей розуму.

Є люди, для яких незрозуміле стає