Так, але… - Тарас Прохасько

Світ стає інакшим, коли летюче каміння є не магічним реалізмом.

Через багато років (але вже і багато років тому) я мусив цілу ніч проходити злобною осінньою Варшавою. Якісь легендарні кримінальні дільниці. Поодинокі п’яні, цілі горстки вгодованих і крикливих хлопаків у в’єтнамських дутих куртках. Але мені було спокійно, як у дитинстві. Навіть дозволив собі зайти у кілька люмпенських кнайп, незважаючи на смішну беретку і білий плащ. Бо у кожній кишені того плаща лежало по дві дрібні бруківки з Королівського тракту, який тоді ремонтували, а у кожній порепаній рукавиці долоню студив бездоганно круглий камінчик з берега Вісли. Мій дзядзьо на таке казав «жолудь». Відповідно, і погляд був таким, що нічого поганого навіть не збиралося статися. Камінь око точить.

У деяких пристойних домах доводиться пити чай із чистих порцелянових горняток, всередині аж коричневих від усіх попередніх якісних чаїв, які у них наливали. Натомість моя напарниця у барі передовсім шурувала содою дно кожної філіжанки, яка стояла на тарілочці, де збиралися краплі кави або чаю. Не могла інакше, вважаючи, що якраз невидима сторона денця має бути бездоганно білою.

Так само старший прапорщик У., перевіряючи вранці нічне прибирання казарми, дивився не на підлогу, а запихав пальці за дерев’яні панелі на стінах коридору і майже завжди знаходив там якщо не сміття, то принаймні порохи. Між іншим, туди дуже часто зовсім ненавмисно запихав погашені недопалки або папірчики від м’ятних цукорків прапорщик X., який навіть на автономних радіосеансах у лісах не тільки щодня прав у гарячій воді свої труси і майку, але й прасував їх, скроплюючи офіцерським одеколоном. Наша сусідка Раїса Петровна шаліла, дотримуючись правил гігієни, яких ще у ранньому дитинстві перед Першою світовою набралася від свого дяді-фелшера. Два рази на тиждень — один із них обов’язково припадав на неділю — вона довго тріпала усі хідники та інші підстилки, її лазничка завжди пахла хлоркою, у нас вона ніколи не торкалася клямок, чекаючи, поки їй відчинять двері. Але, приносячи якусь городину, немиту і з грудками землі, без жодного злого умислу клала її на кухонний стіл, просто поміж тарелями, з яких ми їли обід. Вона йшла, не торкаючись своїми чистими руками нашої інфекційної клямки, і мама починала протирати стіл спиртом, а начиння виварювати в окропі з додатком соди.

Я знаю людей, які мають понищені руки від регулярного миття, але днями не міняють шкарпеток; які здобули алергію від надмірного використання прального порошку, але щохвилинно витирають ніс долонею; які не торкаються тварин, але можуть витирати масні пальці об штани. Страшенно поширеними є також мирне співіснування блискучої вітальні і запущеного туалету, наґлянсованих мештів і поскладаного в мушлі брудного начиння, дезінфекційних засобів на родинному пікніку і куп сміття на березі річки…

Таких тонкощів і особливостей настільки багато, що варто визнати: загальне визначення «чистість» (або «чистолюбивість» чи «акуратність») попросту нічого не означає. У цій царині практично не буває універсальності і рівноваги. Переважно кожен має свій індивідуальний набір того, про чистоту чого дбає. Переважно у деяких видах очищення і вичищення кожен так само перебільшує, як на інші не зважає.

Цей набір залежить від усієї попередньої послідовності вражень і знань, починаючи від темпераменту, пренатального досвіду, родинних моделей і закінчуючи вродженими й виробленими властивостями розуму, який, зрештою, так само не може бути різностороннім і всеохопним.

Мало хто здатний жити настільки усвідомлено, щоб раціонально підтримувати чистоту у всіх відношеннях. Здається, що чистолюбство взагалі тримається не на тому, чого хочеш досягнути, а на тому, чого не можеш витримати. Тобто на страхові чогось, що тебе тривожить. Тим часом занечищеності, яка не межує з фобією, можеш навіть не зауважувати.

І це стосується не тільки поверхонь і матеріалів. Принципи гігієни однаково поширюються на мовлення, поведінку, вчинки, стосунки, думки і філософствування. Найважливішим у цьому всьому є здатність розглядати власну і чужу чистоту як проявник, як модель до усвідомлення неможливості повного порозуміння, до прийняття того, що манера поведінки залежить передовсім від пережитих емоцій, а не доступних знань. І розуміння того, що попри найбільше старання у тебе є безліч брудних деталей, а у того, хто тобі здається брудасом, обов’язково заховане щось бездоганно чисте.

Щоправда, колись Серж Ґензбур, бажаючи хоч трохи порятувати від себе жінок, які його прагнули, перестав голити щетину, чистити зуби і нігті, мити голову і черевики, прасувати сорочки. І нічого з того не вийшло, тобто стало ще гірше, тобто аж тоді він перетворився на секс-ідола. Ніколи з таким не вгадаєш.

Сестра бабці обрізáла гострим ножем шкірку тонких кромок формового сірого хліба так, що весь периметр мав тільки один розріз у кутику. Хліб вона змочувала молоком і підсмажувала грінки на маслі, іноді додаючи трошки сирого яйця. Крім того, снідала кількома горіхами восени, підсмаженими голубінковими шапками, коли верталася з лісу на горі, де збирала рижики для маринування на зиму. Від червня до жовтня завершувала сніданок свіжими суничками, щойно зірваними на маленькому бездоганному городчикові.

Бабця з дзядзем також їли на сніданок хліб. Спочатку кромку чорного, яку дзядзьо називав фундаментом, потім — білого. Хліб мастили свіжим маслом. На кількох тарілках були посічена зелена цибулька, молодий часник, стара бринза. Намащений хліб перевертали маслом вниз і притискали, як прес-пап’є, до порізаного, щоб на бутерброд додався верхній шар омочки.

Всі шкільні роки ми з братом снідали переважно залишками вечері: якась каша з молоком або нагріта варена картопля.

Сестра діда їла тільки щось рідке, тому, коли батьків довго не було вдома, вона щоранку годувала нас рогаликом або бубликом, розмоченим у гарячому молоці.

Тато перед роботою пив каву стоячи, а вже на роботі випивав фляшку кефіру.

В армії головною сніданковою коштовністю були двадцять грамів масла, а в неділі — ще й два