Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

дією та завдання тілесних ушкоджень з летальними наслідками й, відповідно, є особою, що несе загрозу громадській безпеці та суспільній моралі. З огляду на вищесказане й на підставі повноважень, наданих мені § 2 закону від 31 грудня 1842 року та § 3 закону про свободу пересування від 1 листопада 1867 року, а також законами від 12 червня 1889 року та 13 червня 1900 року, постановляю заборонити Вам в адміністративному порядку проживання в Берліні, а також у Шарлотенбурзі, Нойкельні, Берліні-Шенеберзі, Вільмерсдорфі, Ліхтенберзі та Штралау, а також в адміністративних районах Берлін-Фріденау, Штарґендорф, Темпельгоф, Бриц, Трепто, Райнікендорф, Вайсензее, Панко та Берлін-Теґель, у зв'язку з чим пропоную протягом 14 днів покинути район, в якому проживання Вам заборонене, і попереджаю, що в разі, якщо буде виявлено, що після зазначеного терміну Ви й надалі проживаєте в районі, проживання в якому Вам заборонено, або ж повернетеся в такий район, то на підставі § 132 розділу 2 закону про загальні повноваження земельної адміністрації від 30 липня Q II Е 1883 року на Вас буде накладено грошовий штраф у розмірі 100 марок (перше правопорушення) або ж у випадку неплатоспроможности — взяття під варту на термін 10 діб. Водночас звертаю Вашу увагу на те, що у випадку, коли ви оберете своїм місцем проживання один з названих нижче населених пунктів біля Берліна, а саме Потсдам, Шпандау, Фрідріхсфельде, Карлсгорст, Фрідріхсгаґен, Обершеневайде, а також Вульгайде, Фіхтенау, Рансдорф, Каро, Бух, Фронау, Кепенік, Ланквіц, Штеґліц, Целендорф, Тельто, Далем, Ваннзее, Кляйн-Ґлініке, Новавес, Нойєндорф, Айхе, Борнім та Борниггедт, то Вас буде вислано зі зазначених населених пунктів в адміністративному порядку. Підпис. Печатка. Форма № 968 а.

Він несамохіть здригнувся. Та, на щастя, був один гарний заклад біля міської залізниці, на Ґрунерштрасе, 1, біля Алекса[28], Управління з догляду за колишніми ув'язненими. Там подивилися на Франца, розпитали про те й про се, підписали папірець, мовляв, пан Франц Біберкопф перебуває під нашим наглядом. Сказали, що поцікавляться, чи він десь працює, й що йому слід щомісяця з'являтися до них. І готово. Все, на цьому крапка й кінець.

Забуто страх, забуто Теґель і червоний мур, і стогони, й все інше, а тепер хай усе йде до біса, починаймо нове життя, Франц Біберкопф повернувся, прусси щасливі й вигукують ура!

Після цього випадку він ще цілий місяць набивав собі кендюха м'ясом, картоплею та пивом, якось зайшов До євреїв на Драґонерштрасе, щоб подякувати. Наум та Елізер знову сперечалися. Вони його одразу не впізнали, коли він увійшов, весь такий виряджений, ситий та пропахлий коньяком, і, поштиво прикриваючи капелюхом уста, пошепки запитав, чи ще й досі хворіють внуки старого пана. У шинку на розі, куди він їх потяг, вони поцікавилися в нього, якими він займається ґешефтами. «Які ґешефти? Та не займаюся я жодними ґешефтами. У нас усе йде саме по собі». — «А звідки тоді у вас гроші?» — «Так, дещо залишилося. Раніше наскладав потроху». Він з хитрим виглядом штовхнув Наума під бік і, роздувши ніздрі, промовив з таємничим виглядом: «А пам'ятаєте, як ви мені про Цанновича розповідали? Ото був хлоп! Файний! Потім вони його, щоправда, прикандичили. Чого ви тільки не знаєте. Хотілось би й мені ось так, ходити собі як принц, ще й вчитися в університеті. Та ні, вчитися ми не будемо. Може, краще одружимося». — «Щасти!» — «Так тоді приходьте, буде що їсти-пити».

Рудий Наум роздивлявся його й чесав підборіддя: «От послухайте, розкажу вам ще одну історію. В одного чоловіка був м'яч, знаєте, такий маленький, дитячий, але не ґумовий, а з целулоїду, прозорий, а всередині свинцеві дробинки. Діти можуть таким м'ячиком торохтіти, а також кидати його. Взяв цей чоловік м'яч, кинув і подумав: «У ньому дробинки, я можу кинути, і м'яч далі не покотиться, а залишиться якраз на тому самому місці, в яке я цілив. Та коли він кинув м'яча, той полетів не так, як він гадав, а підскочив ще раз і відкотився трохи вбік, десь на дві долоні. «Та облиш ти його, Науме, зі своїми історіями. Вони йому треба?» А товстун Франц: «І що сталося з м'ячем, чого це ви знову зчепилися? Помилуйтеся на цю парочку, пане господарю, відколи їх знаю, вони тільки те й роблять, що сваряться». — «Людей треба сприймати такими, які вони є. А сваритися — корисно для печінки». А рудий: «Ось що я вам хочу сказати, я вас бачив на вулиці, бачив у дворі й чув, як ви співали. Співаєте ви дуже гарно. Гарна ви людина. Та тільки не варто нариватися. Живіть собі спокійно. Будьте терплячі до цього світу. Хіба я знаю, що ви маєте в собі й що приготував вам Бог? Бачите-но, м'яч летить не так, як ви його кидаєте і як вам хочеться, наче й так, але не зовсім — він летить трішки далі, й, може, навіть не трішки, хтозна, а ще ледь убік».

Наш товстунець відкинув голову, сміючись, розпростер обійми й обійняв рудого: «Ви мастак до розповідей, справжній мастак. Франц має певний досвід. Франц знає життя. Франц знає собі ціну». — «Я лише хочу вам сказати, що ви так печально співали». — «Таки співав. Що було, то було. А тепер наша камізелька знову туго налазить. Мій м'яч летить як слід, розумієте? У мене ніхто не стоїть на шляху. Ну, бувайте, як дійде до весілля, то чекаю вас обох!»

Ось так цементник, а згодом вантажник меблів Франц Біберкопф, кремезний, неотесаний хлоп з відразливою зовнішністю, повернувся до Берліна і знову ходить цими вулицями, чоловік, за яким упадала гарненька дівчина з родини бляхаря, він зробив з неї повію і врешті під час бійки смертельно поранив. Тепер він заприсягся перед усім світом і перед собою, що буде порядним. І поки він мав гроші, залишався порядним. А потім гроші в нього скінчилися, і цього моменту він начебто тільки й чекав, щоб показати всім, що хлопець він хоч куди.

Книга друга

Отак ми щасливо доправили нашого хлопця до Берліна. Він дав слово чести, й постає питання, чи не закінчити нам на цьому. Кінцівка видається оптимістичною й без жодних підступів, та й уся оповідь ніби вже добігає кінця, ще й має велику перевагу лаконічности.

Проте цей Франц Біберкопф — то не якийсь перший-ліпший персонаж. Я викликав його до буття не заради забави, а для того, щоб пережити разом із ним його важке, правдиве й повчальне життя.

Франц Біберкопф переніс тяжке випробування, але тепер