Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
— У тебе (сказав Панурґ) розум ясний і погідний, брате Жане, цілосвітнє убоїще, і мовиш ти до пуття. Саме про це, пливучи через Геллеспонт з Азії до Европи, у Сест, до своєї любаски Геро, благав Нептуна і всіх богів морських Леандр Абидоський:
Як досі був я з вами заодно, То і тепер я не піду на дно.Дуже йому вже не хотілося гинути повнояєчним.
І ось моя постанова: віднині у всьому моєму Сальмі кожному смертникові перед стратою дозволятиметься день-два пожирувати досхочу, аби в сім'янику він не мав чим зобразити літеру ігрек. Така многоцінна річ не повинна марнуватися! Може, він когось ще сплодить. Так він помре спокійно, лишивши жити за себе другого.
Розділ XXVIIЯк весело наставляв Панурґа брат Жан
— Святим Раґоме свідчуся (сказав брат Жан), я, друже мій щирий, не нараю тобі нічого такого, чого б бувши тобою сам не зробив. Тільки зваж і пильнуй, щоб ти як пужив, то пужив рівно і невтомно. А пристанеш, тоді, побідахо, тобі каюк. Станеться тобі те саме, що мамкам: відлучать дитину, і молока катма. Якщо мантула твоя вакуватиме, вона теж утратить молочко і тільки сечу ганятиме. Яйця теж у тебе марно в калитці теліпатимуться.
Отож краще тебе про це попередити, друже мій. Я знаю багатьох, хто вже не міг, коли хотів, бо не робив, коли ще міг. Так само втрачаються, за свідченнями фахівців, всі привілеї, як ними не користуватися. Тим-то, синашу, змушуй цих прихованих, маленьких троглодитів вічно працювати. Заборони їм поводитися, як шляхті — жити на ренту, байдикуючи.
— Гаразд (відповів Панурґ), брате Жане, моє ліве убоїще, я тобі вірю. Ти береш бика за роги. Без обрізків та околясів ти остаточно розбив страх, який тільки міг закрастися до моєї душі. І хай тобі поможе небо за теє ніколи не мазати. Отож, за твоєю порадою, я женюсь. І тут я не схиблю. А що у мене заведуться гарненькі покоївки, то ти до мене прийдеш і станеш ласкавцем сестринства. Це на першу частину твоєї казані.
— Послухай (сказав брат Жан) оракула вареннських дзвонів. Що кажуть вони?
— Я зрозумів (відповів Панурґ). Їхній передзвін, їй-бочку, здається мені ще доленоснішим, ніж дзвін котлів Юпітера Додонського. Слухай:
Женись, женило, женись, женило, женись, женило. І ти побачиш, як це мило, як це мило, женись, женило.Присягаюся, я женюсь: мене до цього кличуть чотири стихії. Хай буде моє слово міцніше за мідний мур!
А ось що я скажу на другу частину. Мені здається, що Моє Батьківство викликає в тобі якісь сумніви, породжує зневіру через те, що дебелий бог садів мені, по-твоєму, не дуже потурає. Зроби ласку, повір мені, прошу тебе: він у мене циба і добрий ходільник, легкий, бігкий, імкливий, ніколи не підводить. Досить попустити смича, тобто повідка, показати йому здобич і сказати: піль, бровко!
А як навіть майбутня моя жона у венериних радощах яритиметься так, як колись Мессаліна чи англійська маркіза Винчестерська, то, повір мені, вгонобляючи її, мого палу не убуде.
Мені відомо, що сказав Соломон, а він як-не-як у цій справі був битий жак. Після нього Арістотель заявив, що біла челядь з натури своєї невситима, я ж і собі, хай усі знають, маю причандал такого самого калібру, та ще й разуразний.
Тільки, прошу тебе, не станови мені за взірець таких легендарних блядунів, як Геркулес, Прокул, Цезар і Магомет, який в Алькорані хвалиться, що у своїй чоловічій сназі збіжить з шістдесятьма шпаклярами. Бреше, подляк!
Не становіть мені за взірець індійця, про якого роздзвонили Теофраст, Пліній та Атеней, нібито завдяки якомусь зіллю він зробив за день сімдесят ходок. Я цьому не вірю. Цифра взята зі стелі. І тебе прошу не вірити. Але я прошу тебе вірити і вважати за правду, що мій природний атрибут, мій священний Ітифаллус, мессір Котале Альбінга — первый у світі.
Слухай-но сюди, убоїще! Чи бачив ти колись рясу каїрського ченчика? Коли її вносили до чийогось житла, відкрито чи потаєнці, нараз, через якусь її моторошну силу, усі мешканці і підсусідки, тварини і люди, чоловіки і жінки, геть усі, аж до котів і пацюків, казилися. Присягаюсь, я не раз і не два переконувався, що в моєму гульфику грає енергія ще дивовижніша.
Я не збираюся з тобою теревені-вені, галу-балу правити, та якось на Страстях, розігруваних у Сен-Максені, входжу я до вертепу і бачу, як завдяки його добрій силі і потаємній питоменності нараз усі, і лицедії, і глядачі, так страшенно
