Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Читаємо онлайн Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
їх плекала, бо не те дзеркало прекрасне і бездоганне, що багатшою позолотою й самоцвітами оздоблене, а те, що вірно відбиває речі, — достоту так і жінка заслуговує більшої поваги не та, що пишає багатством, вродою, гожістю чи блакитною кров'ю, а та, що найпаче, з Божої помоги, шанується і в доброзвичайності мужеві підпора.

Бачте, цариця-Місяцівна позичає світло не від Меркурія, не від Юпітера, не від Марса і не від одної іншої планети чи там зірки; вона дістає світло не від кого іншого, як від свого малжонка — Сонця, і дістає аж стільки, скільки сонце здатне випромінювати, залежно від свого положення. Станьте ж і ви для своєї половини зерцалом і зоровзором цноти і чести. І повсякчас моліть Бога, щоб він завжди милосердував про вас.

— Виходить (сказав Панурґ, покручуючи вус), що мені треба взяти ту мудру жінку, яку оспівав Соломон? Та її вже давно немає на світі, повірте мені. Я її зроду, скільки знаю, у живовидячки не бачив, хай Бог мене милує. А все ж велика вам дяка, панотченьку. З'їжте ось цей кусничок марципану: травленню допомагає, і запийте кларетом на кориці — для шлунка корисно. А ми продовжимо.

Розділ XXXI
Як давав пораду Панурґові лікар Рондибіліс

Панурґ повів річ далі, мовлячи:

— Перше, що сказав холощій сосиньяцьких монахів, потому як кастрував брата Шодорея, було: «Хто далі?» Так само і я скажу: «Хто далі?» Отож, пане магістре Рондибіліс, зовсім коротко: женитися мені чи не женитися?

— Мулом-виноходом (озвався Рондибіліс) присягаю, не знаю, що вам на це й відповісти. Ви самі кажете, що бруд ваш піднімає вушка. На медичному факультеті мене навчали (а підказали нам це ще давні платоніки), що плоть можна усмиряти п'ятьма способами. На першому місці — вино.

— Авжеж (сказав брат Жан). Коли я п'яний, мені б тільки лягти і пухнути.

— Зрозуміло (мовив Рондибіліс), надмірне винопиття. Справді, пияцтво спричиняє в людському організмі охолодження крови, розшарпання нервів, непродуктивне розчинення сімени, притуплення чуттів і безладність рухів, а все це перебаранчає актові запліднення. Направду, ви ж бачите, як Бахуса, бога п'яндиголів, малюють безбородьком, у жіночій одежі, істотою жінкуватою, євнухом і кастратом. Інша річ, як п'єш вино до міри. Про це свідчить давнє прислів'я, де мовиться, що Венера ніжки б ознобила, якби не було при ній Церери і Бахуса. На думку старожитніх, як воно викладено у Діодора Сицилійського, а також на думку лампсакійців, як указує Павсаній, мессір Приап був сином Бахуса і Венери.

На другому — деяке зілля і рослини, які роблять людину фриґідною, причинуватою і яловою. Саме такі, як це перевірено, nymphaea heraclia[298], америна, верба, конопля, жимолость, тамариск, вітекс, мандрагора, цикута, зозулинець, шкіра гіпопотамова та інші, що, в організмі людини, завдяки своїй елементарній силі, а також завдяки специфічній дії, заморожують і вбивають життєдайне сім'я або ж розбивають токи, що приваджені доставляти його до місць, передбачених Природою, або ж заснічувати шляхи і ходи, якими воно стікає. І навпаки, ми маємо ті засоби, що людину роз'ярюють і збуджують і схиляють до шморгання.

— Мені це ні до чого (сказав Панурґ), дяка Богові. А от як ви, пане магістре? Тільки не майте мені цього за зле. Я вам лиха не зичу.

— На третьому (сказав Рондибіліс) — завзята праця. Бо тоді стається великий відлив у тілі, кров, розтікаючись по ньому, аби живити кожен член, не має ні часу, ні дозвілля, ні змоги на цю сім'янисту і залишкову після третього травлення секрецію. Природа не розтрачується, вважаючи важливішим підтримування життя індивідальности, ніж розмноження свого роду і людства. Ось чому Діана, названа цнотливицею, вічно полює. Ось чому castra[299] походить від casta[300], бо в таборі невтомно поралися атлети і воїни. Ось чому Гіппократ у книзі De aere, aqua et locis[301] пише, що певні скитські народи в любовних іграх кволилися, мов ті євнухи, бо вони завжди були на конях і завжди у бою, тоді як, на думку філософів, Неробство — мати Пещоти.

Коли Овідія спитали, чому Егіст блудствує, він відповів, що тільки з гультяйства і що, як гультяйство скоренити, то штука Купідона згине. Лук, сагайдак і стріли стануть йому за тягар: він уже не підстрелить нікого. Бо з нього не такий уже добрий лучник, щоб уразити стрілою журавля в небі чи вистеженого у лісі оленя (як колись парфяни), тобто як люд непогамовний і ручий. А Купідонові подавай вайлів, лежебок, сибаритів. Недарма Теофраст на запитання, що це за звір, що це за штука — романсування, відповів, що це поривання гулящих умів. Діоген теж сказав, що гулі це робота для людей не робочих. Тим-то і в Канаха, сницаря сикіонського, переконаного, що Безділля, Ледарство, Порожнювання — це пахолки Розпусти, Венера сидить, а не стоїть, як у всіх його попередників.

На четвертому — пильне студіювання, бо тоді відбувається неймовірне розкладення токів, таке, що немає чим пропхнути до відповідних органів цю плідну секрецію і роздути порожнисту жилу, призначену викидати її для продовження роду людського.

Справді, гляньте на людину, поглинуту розумовою роботою: бачте, як напнуті всі артерії її мозку, не кажи ти тятива арбалета, з тим щоб швидше постачати його токами, здатними наповнити шлуночки, що відають здоровим глуздом, уявою і тямою, метикуванням і судженням, пам'яттю і спогадом, і щоб легко їх переганяти від одного до іншого ходами, чітко відведеними анатомією на краю чудової мережі, де закінчуються артерії, беручи свій початок у лівому сердечному закамарку, і куди, зрештою, виходять, проблукавши довгими манівцями, жизняні токи, аби стати токами животними. Отож-бо у такої зайнятої людини всі природні потреби зависають, усі зовнішні відчуття відключаються, коротко, вам здається, ніби вона не живе сама по собі, а витає поза собою

Відгуки про книгу Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: