Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Студент–грузин був старший проти інших, либонь — останнього курсу, і теж в пенсне, як і П'ятаков. Промінь призахідного сонця пробився крізь гущавину зелених хащів Ботанічного саду — нарада відбувалась у кімнатці на першому поверсі університету — зазирнув у вікно, блиснув на скельцях пенсне П'ятакова, переломився на скельця пенсне Картвелішвілі, і це було подібно, наче на мить схрестились дві рапіри і мигцем викресали іскру.

— Тобі, Лаврентію, — сказав П'ятаков, — теж буде доручення особливої ваги. Вчора на засіданні комітет вирішив широко розгорнути роботу серед молодих: під наш прапор потрібно привести революційну молодь. Ми утворимо «Спілку молоді». На тебе покладається написати проект статуту. Основу спілки мають складати, певна річ, молоді робітники, але мусимо втягти і шкільну молодіж. Роботу серед студентів, гімназистів та реалістів візьмеш персонально на себе.

— Добре, — зразу погодився Лаврентій Картвелішвілі. — Це дуже добре! Нарешті!

Всі заворушились, почулися схвильовані репліки. На заводах, у зв'язку з мобілізаціями до армії, працювало юнацтво, а учні середніх шкіл перебували під впливом «просвіт», скаутів та монархічної організації «Двоглавого орла».

П'ятаков залишився цілком задоволений реакцією наради.

— Ти, Горовиць, — звернувся він до Саші Горовиця дещо іронічно, — з шкільної лави — один з найбільших знавців марксизму, до того ж — запальний промовець. Тому за тобою лишаються прилюдні виступи в дебатах та дискусіях на будь–яких зібраннях інтелігенції, які скликатимуться в місті.

— Юрію Леонідовичу! — підхопився Горовиць з місця. — Я прошу направити мене для роботи серед пролетаріату!

— Виступатимеш і серед пролетаріату, — ухильно відказав П'ятаков. — Це з тебе не знімається. Але робота серед інтелігенції — особливе завдання тобі від комітету.

Саша Горовиць спалахнув:

— Інтелігенція, інтелігенція! Що це таке, справді? Народився інтелігентом, і це висить на тобі якимсь прокляттям! Я з інтелігенції пішов, щоб працювати з пролетаріатом!

— Покинь ти своє… народництво, Горовиць! — сердито урвав П'ятаков. — Перед партією — всі класи, і партія повинна пройти скрізь! І на всіх зборах, засіданнях…

— Забагато зборів та засідань! — гукнув Картвелішвілі.

П'ятаков глянув на нього обурено і зневажливо.

— А ти ж думав, як? Більшовик завжди повинен бути в масах і з масами! А де ж знайти масу інтелігенції, як не на мітингах та зібраннях?

Промінь сонця вже вислизнув за лутку вікна і не грав, скельця пенсне залишались і в П'ятакова, і в Картвелішвілі холодними, але все одно здалось, що схрестилися дві рапіри. Картвелішвілі запально гукнув:

— Я маю на увазі засідання і збори в нашій, більшовицькій, організації! Радимося ми багато, а діємо мало!

— Лаврентію! — пристукнув П'ятаков кулаком по столі. — Я закликаю тебе до порядку! — Він додав повчально: — Більшовицька партія тільки починає своє легальне існування, і живий обмін думок — це міст від теорії до широкої практики революції: тут зароджується наша тактика і наша стратегія. Зараз, на шляху мирного переходу від одного етапу революції до іншого, ми мусимо діяти словом. Оце й є наша дія. Особливо — серед буржуа…

— Але ж, — знову скрикнув Саша Горовиць, — у Києві всі знають, що я — з буржуазної родини! І це дає меншовикам привід для глузування! Я вважаю, що партії це не на користь!

— Це сектантство! — з обуренням скрикнув П'ятаков. — От я і товаришка Бош — теж непролетарського походження, але…

— Але ж я — єврей!

Всі вражено подивились на Горовиця. Він стояв, нервово обсмикуючи на собі студентську тужурку.

— Що з того? — здивувався П'ятаков. — Дивно чути таке від інтернаціоналіста! Я — росіянин, Бош — німкеня, ти — єврей, Затонський — малорос, тобто, українець. Що ж з того? Революціонер не має ні батьківщини, ні нації.

— До чого тут інтернаціоналізм? — В голосі Горовиця звучала справжня мука. — Партії невигідно, коли провокатори починають шпигати, що більшовизм — єврейська витівка!

— Ну що ти, Сашо! — загули всі. — Ти не правий!

— Товаришу Горовиць! — повчально сказав П'ятаков. — Те, що ти сказав, я кваліфікую як інтелігентську відрижку і вважаю ознакою недостатньої ще більшовицької загартованості. Ми повинні стояти вище національних і расових забобонів.

— Я з цим згодний, але ж обиватель не стоїть вище. А саме серед обивателя треба вести пропаганду.

— От бачиш, — замирливо мовив П'ятаков, — ти сам згодний. А раз так, то я вважаю розмову вичерпаною: ти — знову не правий, і ми тебе знову поправили.

Саша Горовиць був у комітеті з «п'ятаковців»: підтримував «платформу» П'ятакова проти ленінських «Квітневих тез». Та після Квітневої конференції, разом з Бош, змінив свої позиції — і цього П'ятаков