У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

— То він на якому місці в революції був? — добував і всотував Янчук все можливе.

— Гадаю, на другому, за Леніним. Вождь хвалив його тоді, особливо за загороджувальні загони на фронтах і табори в тилу... Мав він великий хист до ораторства, уміння переконувати і невтомність.

— Може, й про Леніна щось розкажете, професоре? — обізвався Петро згодом. — Щось правдиве, без домислів.

— Небезпечна наша розмова, молодче, а ти її ще й конспектуєш, як бачу, — прошепотів Михайло Аронович.

— Даруйте, я лише натимчас записав, завтра знищу!

— Про Леніна що скажу? Дуже небагато... Ульянов, Вільям Фрей, Майєр, Міряній, Н.Лєнівцин, П.Пірічєв, Посторонній, Почтіпрімірєнєц, Якоб Ріхтер тощо... Революціонер, рятівник імперії, хворий вендетою за брата, невтомний працівник, диктатор по крові, безпощадний таврувальник опонентів... А загалом, ми бредемо по його «світлому шляху», і Сталін — це Ленін сьогодні, без перебільшення... Тяжко хворий, фактично, під арештом, на дачі свого вірного продовжувача, «вождя народів» і творця тоталітарної системи спеку, гніту й терору, він прийшов до висновку, що «радянська влада — гімно», а його послідовник — «вандал, якого слід замінити», і звернувся з тим до ЦК, але був проігнорований... Оце коротко те, чого ти, може, не чув, а решту таки ще почуєш. Радий, що ти бачиш і розумієш наш отакий жахний час, — скрушно зітхнув Михайло Аронович.

Обидва примовкли. Янчук про себе повторив почуте і дещо записав у принесений Юлею зшиток, будучи переповнений вдячністю до свого старшого колеги по нещастю. Перевалило за північ, клініка давно спала, в палату з коридору падало тьмяне світло, на шибках вікон відтавали на відлигу морозні квіти.

— Про мене тобі краще ніде не згадувати вголос, я й оперувався, щоб трохи перепочити заодно, — обізвався професор Крон згодом. — В університеті, між нами кажучи, цікавляться мною компетентні особи. Нюхом мене чують. Казав же Парацельс про лікування волею, то й вони намагаються мене лікувати свавільно. «Ви за мною, а не я за вами!» — кричав він у гніві вченим, то як це по-медичному називається?

— Пробачте, точно не знаю! — Петрові було соромно, він вирішив уже завтра спробувати якось дізнатися...

Оповідь професора продовжилася увечері наступного дня, коли він почав нарешті ходити, ощадливо притримуючи рукою недавно проопероване місце. Янчук слухав його лекцію з не меншою увагою й насолодою, ніж учорашню, бо була вона повна глибокої ерудиції, та занотовував собі цікавинки.

— Медицина, як і всі інші науки, на жаль, слугує й дияволу... В нашому університеті з допомогою ескулапів посадили в «психушку» кандидата наук і двох його студентів — за вільнодумство, то пак, пророцтво занепаду духовності й розвалу держави, критику сваволі владопосідачів і «компетентних» осіб, невдоволення несправедливістю й насадженням страху, що наступають на суспільство, — говорив Михайло Аронович стиха. — Слід сказати, що і я довго на кафедрі не втримаюсь, молодче, добре бачу вже, — зітхнув він. — Минулого літа якісь два заброди заскочили до нас у конференц-зал і один із них щось бовкнув проти лінії партії. Наш кандидат спровадив їх геть від університету — то тих зухвальців шукають і досі, а перспективного вченого під цим приводом ганьблять і паплюжать...

Подавивши в собі докір сумління, Петро уважно слухав далі.

— Багато наук нині відкривають відкрите або компілюють, а скільки в них кон'юнктурників і пройдисвітів із партквитками! Особливо в гуманітарних галузях, де замість непорушних канонів у нас угодовство й ідолопоклонство. До чого йдемо? Камо грядеши?.. — примовк співрозмовник. — Я вірю Григору Паламі, що Бог присутній — у вигляді струму, магнетизму чи чогось іншого, нам недоступного, і хай мене вважають диваком чи збоченцем, я перебуватиму в цій вірі, поки й житиму, хоч мені вже й мало лишилося...

— Даруйте, ви — член партії?

— Ти не помиляєшся, бо як би я став доктором?.. Я, як той Ходжа Насреддін, хитро вірю, що або віслюк здохне, або емір, або ж я — при пануванні такої моралі і при такій сваволі.

— Коли пережили тридцяті роки, то до чого тепер Соломонів песимізм?

— Маєш на увазі арешти й Еклезіаста? Ти в мене рідкісно підготовлений слухач! Це похвально, молодче, у наш час. Шкода тільки, що ти заочник, але бачу, що лише по формі, не по суті... А про мене марно й говорити! Нитка мого життя буде перерізана може й одразу, як повернуся до лекцій.

— Підсиджують вас? Ви ж енциклопедист!

— Ти перебільшуєш, до великих мені, як до неба!.. «Був би мед, а мухи знайдуться!» — Лисенки сьогодні в моді... Але ж не вічні вони! Не можуть же клінічна манія величі та ще й у шовіністичному ражі, свавільні судочинства, відпрацьована система нагнітання жаху серед бездумних мас, уседозволеність пильних органів, суцільні присвоювання собі всього найпрестижнішого існувати довго! Буде кінець, хай і після великих жертв! Неминуче, і ти ще будеш свідком!.. Із юстицією в мантіях, як її розуміє світ, ці «народні» опричники ніколи нічого спільного не мали — все їм перейшло у спадок від попередників-імперців, — мов прорвало професора. — Окуповані протягом століть, анексовані й поневолені інонароди в новоімперії до такої перенасиченості перегодовані псевдоісторією, що аналогів тому на землі не існує. Переважна більшість не відає, хто вона, де взялася, як та чим мала б жити... Але це не про тебе! Твоя стихія — книги, і при деспотах, і після них. Не полишай їх, поціновуй і надалі! І вір, що Бог часу поглине деспотів, і світ розквітне, звільнившись від насилу!

— Ви якось прохопилися, що вірите у свого особистого Бога, може б розказали більше? — спитав Янчук, захоплений почутим. — І ще, наскільки детально ви передаєте ваш огром знань на лекціях в університеті?

— У сни, передчуття й передбачення окремих людей, як і в телепатію, я вірю, приводив тобі приклади... А викладаю по-різному: коли детально, а коли й фрагментарно, бо «мудрому досить». Університет де-факто знань не дає, вказує лише напрямок до них та їх джерела — «sapienti sat»!.. Нерано вже, поспимо, а завтра продовжимо: і спілкуватися, й лікуватися — я глушу твої болі сильним для тебе подразником, а себе розвантажую від накопиченої за роки енергії знань... У нас іще є десь три ночі, — змовк професор і накрився з головою ковдрою.

Петро в напівтемряві спішно записав почуте в нотатник і перед сном перекинувся думками до свого стану, бо