Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова

Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова

Читаємо онлайн Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова
місцева міліція передала у район справу про мертве немовля – чи не було в тому криміналу. Ольчина мати раз припленталася до школи і чекала її після уроків, але в приміщення зайти не наважилась. Олька ж тремтіла біля вікна і виходити не стала – боронь Боже, знову мати натисне на жалість, і піде вона телям на мотузку споглядати те саме. Так і не зустрілися. Баби переказували потім, що мати, випивши, сварилася біля магазину, що вчителька, не здатна народити власних дітей, украла в неї «готову», а батько погрожував, але хто там його боявся, коли він вже сам догорав від горілки.

Олька залишилась. Але три місяці по тому закінчився навчальний рік, Роксана, прийнявши іспити, без пояснень подала заяву на звільнення, а Ольці повідомила, що має закордонного нареченого, котрий улітку планує забрати її до себе.

Того дня наче небо впало на землю. Враз вибухнув тендітний душевний комфорт, який дівчинка дозволила собі відчути поруч із цією жінкою, що не стала для неї ні матір’ю, ні навіть старшою сестрою – вона ніколи не сюсюкала з Олькою та не пестила її, не панібратствувала, не родичалася, наче знала – що ближчими вони стануть, то боліснішим буде розставання. Власне, не Роксана вигадала цю малу спільноту – вона просто не відштовхнула Ольку в страшну для неї хвилину. І протягом тих трьох місяців, знаючи наперед скінченність цього симбіозу, жінка вкладала в дівчинку по максимуму все, що вважала корисним в її дорослому житті. Але при тому тримала дистанцію, умисне залишаючись для неї людиною з іншої стежки, людиною із власною долею.

7

З якою метою, увійшовши в під’їзд, люди заходять до кабіни ліфта? Звісно, скажете ви, щоб піднятися на потрібний поверх, а не щоб пережити екстремальні враження. Зазвичай ліфт, це не мета, а засіб. Вертикальна риска, що веде від пункту «А» до пункту «Б», куди бажано дістатися. Тому мало хто буває задоволений, опинившись у пастці цієї риски. Бувають наслідки з боку здоров’я, втрачений час, зіпсований настрій. Хоча дехто вміє поставитися до пригоди з гумором. Запустивши у пошукову систему в Інтернеті словосполучення «застрягнути в ліфті», знаходиш неймовірну кількість людських вражень. Навіть прохання до інтернет-спільноти допомогти «правильно та надійно застрягнути в ліфті, щоб надовго і щоб ніхто не зрушив, «бо дуже треба»!» І, уявіть собі, за питанням довгий список відповідей-порад, як тому бовдуру свою ідею реалізувати!

А дехто ділиться своїми враженнями на тематичних форумах.

– Я зависала в ліфті тільки один раз, зате як це все було! Мало того, що зі мною в ліфті були ще якийсь обкурений гопник і дівка-істеричка, яка спочатку верещала, так що у мене вуха ледве не відвалилися, а потім дістала телефон, подзвонила подрузі й стала з нею базікати. Весело… А гопник стояв, як бовдур, і через кожні п’ять хвилин питав: «А ми шо – застрялі?». Ні, блін, бензин у ліфта закінчився! Потім, хвилин через 20, нас звідти все-таки витягли, але тепер щоразу, коли я сідаю в ліфт, мені якось не по собі.

– Коли застрягнеш у ліфті сама – тут тобі і плюс, і мінус. Не буде поруч ні придурків, ні симпатичних хлопчиків… Але найстрашніше – без мобільника! Це жах. Прикмета у мене навіть така: якщо забула мобілку – у ліфт не сідай! Маю гіркий досвід. А головне, сусідам все по фігу. А мені доводиться і кричати, і тупотіти ногами… Вони не чують. Поводжу себе, як дурепа, але, чорт, як поводитися інакше?

– Мабуть, найприкольніший випадок у моєму житті – це коли я у Франції застрягла з п’ятьма (!) бабцями в одному тісному ліфті. Справа в тому, що на ліфті явно писалося – максимум 4 людини, а нас там було шестеро. Я їм так і сказала, але старі, мабуть, через неписьменність не вміли читати по-французьки і набилися в ліфт. От він, як і слід було й чекати, застряг. Бабусі тут же почали задихатися, ковтати заспокійливе й отримувати серцеві напади, як по команді. Ну, я натиснула червону кнопку, і служба почала давати мені французькою вказівки, що робити. Але я ні фіга не зрозуміла, тому що найменша бабуся почала молотити кулачками по стінках і волати так, що і мені до неї далеко було б. Загалом, я зрештою дещо зрозуміла, і натиснула, що треба. А от їхали б самі, без мене, молодої й розумної, сиділи б там і досі. :)

– Було це якось взимку, прийшли до мене гості, напилися ми чаю і вирішили піти в кіно. Увіпхалися в пасажирський ліфт, було нас п’ятеро, та ще й у шубах, пуховиках, дублянках, розігріті чаєм. Ліфт спустився на півметра і завис. Двері не відчинялися. Але компанія була непогана, всі свої та веселі, правда, мов оселедці в банці, та ще й добряче вдягнені. Та ще й після чаю… Але коли нас визволили (хвилин за сорок), в кіно ми вже не пішли, бігли всі назад додому. Бо таки ж після чаю :)

– А ми раз застрягли невесело. Саме в той час усі розмови йшли про російський підводний човен «Курськ», де на глибині загинуло чимало моряків. То дуже їм поспівчували, коли майже годину чекали визволення в літню спеку і нічим було дихати. Було нас разом зі мною п’ятеро, один з нас добряче нетверезий мужик із перегаром, одна закохана парочка і дівчинка з собачкою. Собачка – молодий сенбернарчик. Він повівся найрозумніше – вже хвилин за десять улігся на підлогу, знайшов носом щілинку, звідки тягло свіжим (чи просто прохолодним) повітрям із шахти ліфта, і так і пролежав. Скажу, що враження були не з приємних, коли дихати майже нічим. Та ще той алкан щось варнякав, та й песик трохи смердів, мабуть, теж боявся… Але нічого, за годину всіх витягли. А закоханій парочці наче навіть сподобалося.

– Особисто я люблю застрягати в ліфті за інерцією. Як застрягну, серце радіє! Тому що, коли мені було дванадцять років, я застрягла в ліфті з хлопчиком на ім’я Арсеній, він мені дуже подобався. Там ми вперше поцілувалися… Ну, а що ще робити в просторі

Відгуки про книгу Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: