Метелик над річкою - Шайна Даймонд

Не те щоб я зовсім не почувалася винною, просто… 

Я навіть хотіла поїхати на похорон і висловити свої співчуття родині загиблого, хотіла підтримати їх фінансово, бо це найменше, що я могла собі дозволити в даній ситуації. І я навіть знайшла адресу, за якою проживав мій рятівник. Я зібрала до купи всю свою сміливість і приїхала за дві години до початку церемонії поховання, але з машини так і не вийшла. 

Просиділа довгенько, стежачи здалеку за тим, що відбувається у дворі будинку. Бачила нещасну наречену, що не без моєї участі замість весільної сукні змушена була одягнутись у похмуре чорне плаття. Я чула її розпачливі крики горя; чула жалібні ридання і бачила, як вона непритомно впала на руки брата, чиє обличчя теж було мокре від сліз. 

Мені зробилося нестерпно важко і боляче знаходитися так близько від такого масштабного осередку чужого горя, тому я поїхала додому.

Заспокоїлася і змогла заснути, випивши дві пігулки антидепресантів, які мені дали у лікарні. Може мій стан не такий уже й стабільний, тому трохи ліків не завадить. Подумки я знову взялася прокручувати у голові ті страшні й непередбачувані події, – прислухаючись до себе і намагаючись зрозуміти, як сильно вони на мене вплинули.