Метелик над річкою - Шайна Даймонд

– Все добре, потерпіла прийшла до тями. Кисень, швидше! 

Що сталося? Чий це голос? 

Я розплющила очі, що страшенно пекли, ніби засипані піском. Мені щось притулили  до обличчя, після чого дихати одразу стало легше. Перед очима все пливло і слух теж був нечіткий, ніби вуха мені хтось затулив долонями. Той самий голос – тепер я вже зрозуміла, що він належить жінці, – чітко наказав: 

– Ноші і ковдру. Швидко! 

Невдовзі я відчула, що мене підняли і вклали на щось значно зручніше, ніж те, на чому я щойно лежала. Я заплющила очі і полежала трохи, бо так мені було комфортніше, ну а коли розплющила їх знову – світ перед очима став чіткішим. Моргнувши кілька разів, я бачила вже чітко, як і зазвичай, проте печіння так і не зникло. Що ж до слуху, то неясний гул у вухах теж потроху вщухнув і тоді я вирізнила інший знайомий шум. Мене вкрили ковдрою і я, відчувши приємне тепло на шкірі здивовано відмітила, що весь цей час сильно тремтіла від холоду, а чи чогось іще, ну а волосся моє і одіж були наскрізь мокрими, що хоч викручуй… 

Непритомність остаточно відступила і свідомість розставила все по місцях, вимальовуючи чітку картину подій до того, як я отямилася. 

Я ж ледь не втопилася, вірніше… Я мала вже бути мертва!