Цензор снів - Юрій Павлович Винничук
Коло моїх високопоставлених знайомих росло. «Жорж», що став «Інтуристом», облюбувала партійна еліта, а також письменники й актори. Вони просто плавом пливли до Львова, заселялися в номери й гуділи в ресторації допізна. Я усім їм дуже подобався тим, що міг підтримати будь-яку розмову на мистецькі теми, сипав цитатами, мов з рукава, і загалом був веселим хлопакою. Краух теж не відставав і, добряче випивши, декламував «Чи чуєте, як липа шелестить?»
Якось зупинилася в нашому готелі відома актриса Фаїна Раневська — весела й компанійська дама, яка вечорами брала участь у галасливих бенкетах з письменниками, музикантами та акторами. Її ранки завжди були сповнені романтики, раз по раз хтось приносив букети квітів, шампанське, а вона тоді кликала мене і частувала. Широкої душі була людина. А як ми потоваришували? Після бурхливої бенкетової ночі, в якій я теж брав участь, вона прокинулася з болем голови й попросила ліків. Я, не довго думаючи й знаючи, що звечора вона пила шампанське, приніс їй той самий лік у відерці з льодом. Вона вибухнула щирим захопленням, обняла мене, духом перехилила перший келих, а тоді підвела до вікна і запитала:
— Пасматрітє, пажалуста, на етат дом напротів. Мне кажется ілі ета на самам деле? Там дєйствітєльна пішется «Дом єблі»? Ілі ета у меня с бадуна?
Я обняв її за могутню талію і сказав:
— Дорога Фаїночко! Там пишеться «Дім меблів». Просто літеру «м» затулив стовп.
Вона зітхнула.
— Как жаль. Всьо же і Львов єщьо не Європа. Ну, Андрюш, давай налівай.
Деякий клопіт завдав мені Левко. Він вліз у контакти з українським підпіллям, тепер він возив зайві продукти знову до лісу, але партизанам. Мені, курвий син, нічого не казав, а підключив до тої роботи ще й моїх батярів. Одне слово, вони попалися і опинилися в тюрмі. Я напружив усі свої зв’язки, заніс хабара Скворцову, і той нарешті змилосердився. Він обіцяв їх відпустити, але двоє мусять зостатися в заручниках і змити свою провину кров’ю. Тобто — виконати певне завдання. Хто це буде — нехай визначають самі. Я сказав Левкові, що оскільки він був заводіякою цього всього, нехай він і спокутує, а другого нехай виберуть сірниками. Ну, і випало на Сериля. А завдання виявилося таким. З чекістів та полонених партизанів формували загони, які мали вдавати упівців та тероризувати місцеве населення. їм видали вишиванки, всі вони були зношені, деякі в плямах крові. Левкова мала дірку якраз проти серця, але її видно не було, коли він вдягав зверху блюзку. Його весь час мучило, хто ж був убитий у цій вишиванці. Скворцов його заспокоїв: куля в те саме місце ніколи не потрапляє, так що від кулі в серце ти точно не загинеш. Десь із рік вони гайсали по Волині, палячи села й убиваючи невинних людей, доки їх нарешті не відпустили. Левко повернувся до роботи в ресторані, був похмурий і замкнений в собі. А Сериль за місяць повісився.
По смерті Сталіна я спробував довідатися про долю моєї мами, це було не просто, але Скворцов допоміг, і незабаром я з подивом довідався, що маму звільнили, й вона повернулася додому. До якого дому? До мене вона не зголошувалася. Але в міліції я дізнався адресу, за якою вона прописалася. Я негайно поїхав туди. Жила вона в Жовкві, у старій запалій у землю хаті. Мені відчинила літня жінка, не схожа на маму, а коли я запитав, чи тут живе пані Аглая, вона сполошилася і потягнула мене всередину.
— Вашої мами нема, — сказала вона. — Та Аглая, яка повернулася з Казахстану, не була вашою матір’ю. Вона була моєю дочкою. їх везли в одному вагоні. Ваша мама дорогою померла. Зазвичай, мерців викидали з потяга, навіть не зупиняючись. Моя донька була в ОУН, її засудили на 25 літ. А ваша мама — виселенка на час війни. Тому, коли конвойний пізніше записував покійників, моя донька назвала йому своє прізвище, а відтак перейняла прізвище вашої мами.
— І де вона зараз?
— Вона ж видавала себе за німкеню. їй вдалося виїхати до Німеччини. Тепер вона там. У Казахстані було чимало виселених німців, вона від них навчилася німецької, а за одного навіть вийшла заміж.
— Вас не збирається забрати?
— А хто я для неї? За документами чужа людина. Ніхто мене не випустить. Зате ви могли б. Дати вам її адресу?
Я похитав головою.
3
Мелася моя не працювала ніде, бо й потреби такої не було, я забезпечував її усім. Краух одружився з однією з сестер Колібрі, жили вони й далі утрьох, і кожна з них час від часу когось родила, так що назбиралося у нього четверо синів і шестеро доньок. А я допрацював у «Інтуристі» аж до 1974-го року, навіть ставши кандидатом у члени КПРС.
Скворцова забрали до Москви, але він не забув про мене. Новий начальник КГБ особисто завітав до ресторану, я пригостив його обідом, і він запитав, чи не хотілося