Цензор снів - Юрій Павлович Винничук

— А знаєте, Стефане, — випалив я, набравшись хоробрості, — я мав завдання від НКВС ліквідувати вас.

— Мене? — здивувався він.

— Саме так. Ми стежили за вами спочатку в Сяноку, потім у Кракові. Ви були, можна сказати, у нас на мушці. Пам’ятаєте свою зустріч з Ліщинським над Віслою? Я наставив на вас револьвер, навіть націлився, хоч ви й ходили туди й сюди. Але не вистрілив.

— І що ж вам завадило?

— Гуманність, Стефане. Вроджена гуманність. Я не бажав вашої смерті. Ви були мені симпатичною людиною. Загадковою, таємничою і манливою. Я хотів вас розгадати, але не вбити. А по війні я доповів про вашу ліквідацію.

Він здивовано зиркнув на мене, і його образ починав поволі розпливатися, розчинятися в мерехтливому просторі ресторації, і доки він остаточно не зник, я ще бачив його очі, які продовжували дивитися на мене, а чи була у тих очах ненависть, я збагнути не міг.

Епілог

«Якось Цензор узяв нас із паном Гером під руки й повів у глиб парку, в кронах дерев співали райські птахи, в траві метлялись метелики, світ яскрів для нас усіма своїми барвами. «Ви навіть не уявляєте, які я бачу сни, вони неймовірні, хоча я не зовсім точно висловився, — сказав Цензор. — Це сни не мої, це сни снів, сни безлічі людей, що жили у мій час, і я їх бачу, хоча самих людей уже давно нема. Іноді я й не хочу їх бачити, а проте вони сняться і складаються у химерні візії, супроводжувані різними звуками. Звуки звуків і звуків звуки, звуки барв і барви звуків, звуки смаків і смаки звуків, звуки запахів і запахи звуків — усе це існує у вічності й не стирається, не тане, не розсипається, а є довкола нас, іно треба це упіймати, схопити за хвіст. І якщо я це роблю у сні, тобто хапаю, то вранці воно зберігається у моїй пам’яті досить надійно, я можу переповісти сон дуже близько до змісту, так, як він мені наснився, і з тією самою розповіддю, яка його супроводжувала, і з тими самими голосами, інтонаціями й павзами».

«Авжеж, — промовив я втішено, — я бачив, як ви інколи, прокинувшись, виходили у сад, сідали на лаві й вбирали світ широко розкритими очима та роззявленим ротом, в очах ваших світилося стільки непідробного здивування, що здавалося, ніби ви щойно народилися і зовсім не чекали того, що постало перед вашими очима. І було вам незатишно, як немовляті, який щойно покинув теплий материнський живіт».

«Властиво, я живу там, у тих моїх снах, я там живу, а тут марную час, і тішуся, що за кільканадцять годин повернуся туди, звідки мене якась сила проти моєї волі вириває. Чуюся, як риба, що її викинули на берег, не можу у перші хвилини отямитися, тому й виглядаю так ошелешено. У снах я бачу себе кимось іншим... кимось, з ким мені не раз довелося перетинатися, і ким мені понад усе хотілося б бути... і, коли я отак з самого ранку заплющую очі, тоді бачу себе тим, іншим... щасливим і без докорів сумління... Інколи життя нас зводило, аби швидко знову розвести, смерть нас оминала, хоч і не оминала наших близьких, смерть завжди була на півкроку від кожного з нас і била прицільно, але помилялася якраз на тих пів кроку чи пів хвилини».

У снах він бачив інше життя і жив у тому житті, але не був певен у чиєму образі, бо часто він опинявся то тим, то другим, і ніколи не знав, ким буде наступного разу, а тому кожен такий перерваний сон був йому прикрий, як перерваний фільм з закрученим сюжетом. Він прагнув його додивитися до кінця, але щось йому заважало, щось вривалося у ті сни поза його волею, він прокидався і лютився, що прокинувся. Він увесь ранок носив у собі той сон, але за кілька годин усі нитки, які в’язали ті сни докупи, єднали їх і скріплювали, починали рватися, він потім не міг дечого пригадати й мучився. І тоді ми переконали його, що треба ті сни розповідати нам, аби міг легше з них виборсуватися, вивільнятися, а я буду старанно записувати, і таким чином він завше може собі відсвіжити той чи інший сон. Коли він погодився, пан Гер відразу вхопив його за руку, потрусив нею і радісно звістив: «Це чудово! Чудово! Він буде все старанно нотувати, — вказав на мене, — а потім розшифрує, а я все це доведу до пуття, аби воно не розсипалося, а вклалося в цілісну картину».

Звідтоді ми з Цензором та паном Гером мали захоплююче заняття, пірнувши у нього з головою і розуміючи якої ваги працю залишимо майбутнім поколінням. А Цензор оповідав нам про себе, а потім про того, хто йому снився, і часто плутав імена, кажучи «я» в обох випадках, і ми бачили, як поступово він перестає сприймати себе таким, яким був насправді, а перетворюється на свій сон, безконечний сон про виживання, сон про героїв. І ми його не поправляли, ми уважно слухали, щоб не збити його на манівці, щоб він остаточно не заплутався, хоча самим нам було доволі непросто зорієнтуватися щоразу, коли він перескакував від себе на того другого. Особливо цікавими були його пополудневі сни, хоч і доволі короткі, але змістовніші, а головне — вони витлумачували та заповнювали всі лакуни нічних снів. Під час тієї пополудневої дрімоти пан Гер милувався своїми рослинками, а я прислухався до хапливого подиху Цензора і нотував слова, а часом лише голі звуки, які виривалися крізь сон, аби потім пригадати йому їх, а він таким чином міг би добути зачіпку, переказуючи сон.

Цензор і пан Гер так багато часу гуляли разом, мабуть, тому, що стали удівцями, діти пана Гера розлетілися по світах і тільки писали йому листи, все коротші й коротші, але він завше ними тішився і зачитував рядок або два уголос. Обоє вони могли сидіти собі удвох де-небудь на лавочці в тіні розквітлих лип і гомоніти, а частіше просто мовчати. І хіба це не щастя — мати когось такого, з ким можна по-товариськи помовчати? Інколи вони вирушали до міста з шахами під пахвою і просиджували годинами в алеї навпроти Оперного,