Спартак - Рафаелло Джованьолі

В Аскулі Спартак дізнався від своїх численних вірних розвідників, що Лентул вирушив з Перузії через Камерін. Тоді Спартак зупинився на сильній позиції, ще більше її укріпив, збудувавши табір. Тут він вирішив чекати чотири-п'ять днів, які потрібні консулові, щоб дійти до Камеріна, де Спартак збирався зустрітися з ним у бою.

Вранці другого дня після побудови табору Спартак на чолі тисячі вершників виїхав розвідати місцевість. Він їхав попереду свого загону, охоплений невеселими думками.

Про що він думав?

З того часу як Евтібіда стала коханкою Еномая і запаморочила йому голову своїми похвалами його здібностям, Еномай став похмурий, мовчазний. Кілька разів він показував, що вже не відчуває до Спартака колишньої поваги й любові. На військовій нараді начальників під Гнатією, після того як Катіліна відмовився очолити гладіаторське військо, лише один Еномай виступив проти рішення йти через Альпи до своїх країн. Свою незгоду прийняти цю пораду він висловлював різко і брутально по відношенню до Спартака, вживав якісь темні і загрозливі слова. Щось плутано і загадково говорив про тиранію, про зарозуміле властолюбство, якого, мовляв, більше несила терпіти, про те, що гладіатори повстали заради рівності, але це слово стало порожнім звуком при диктатурі, яку вони терплять і яку вже годі терпіти, мов малим дітям, що в усьому слухаються вчителя.

Спартак схопився, страшенно розгніваний дикою вихваткою германця, потім примусив себе сісти і відповісти ласкаво і лагідно, заспокоюючи дорогу йому людину. Але Еномай, побачивши, що Крікс, Гранік та інші начальники схвалюють думку Спартака, розлючений вибіг з намету, не бажаючи бути присутнім на нараді своїх братів по зброї.

Тому протягом цих останніх днів фракієць був дуже стурбований поведінкою Еномая. А той уникав зустрічатися з ним. Коли ж випадково їм доводилося розмовляти один з одним, то Еномай ніяковів, відмовчувався і не хотів давати ніяких пояснень.

Еномай став озлоблений і зухвалий через підбурювання Евтібіди, але почував, як згасає його гнів при зустрічах з Спартаком, таким лагідним, дружнім і безмежно простим у своїй величі. Чесна душа германця повставала проти намовлянь гречанки, коли він зустрічався з великим полководцем.

Спартак шукав і не знаходив причин, які могли викликати таку несподівану зміну в Еномаєві. А тому що Евтібіді, яка прикидалася покірним ягнятком, вдалося зберегти в таємниці свій злочинний зв'язок з начальником германців, то чесному, щирому Спартакові не пощастило взнати про чорні інтриги Евтібіди, в яких вона так заплутала Еномая. Йому й на думку не спадало, що в дивній, незрозумілій поведінці його друга могла щось значити Евтібіда, про неї він майже ніколи не згадував.

Повернувшися з розвідки навколо Аскула, сумний і заклопотаний Спартак увійшов до свого намету і послав одного з контуберналів запросити Еномая до себе.

Контубернал пішов зПреторія виконувати наказ; але тільки-но Спартак сів і віддався своїм думкам, як той уже повернувся.

— Я йшов шукати Еномая, — сказав він, — і зустрів його на путі до тебе… Ось він сам.

Юнак посторонився, щоб дати дорогу Еномаєві, який спинився перед Спартаком і похмуро сказав:

— Привіт тобі… верховний вождь гладіаторів!.. Мені треба з тобою поговорити і…

— І мені треба з тобою поговорити, — перебив його Спартак, встаючи з місця, і дав знак юнакові вийти.

Коли той вийшов, він лагідно й ласкаво звернувся до Еномая:

— Прошу завітати, Еномаю, брате мій! Говори, що ти хотів мені сказати?

— Я хотів… — загрозливо й зневажливо, хоч і спустивши очі додолу, почав германець. — Мені… настогидло… бути іграшкою… твоїх примх… бути рабом, як у римлян… Я хочу воювати, але не хочу нікому служити…

— О, присягаюся блискавицями Юпітера! — вигукнув Спартак, складаючи руки і зводячи очі догори. — Та ти, мабуть, збожеволів, Еномаю, і…

— Присягаюся шовковими косами Фреї! — перебив його германець, підвівши голову і втупивши в Спартака палаючий погляд своїх невеличких очей. — Я не збожеволів!

— Хай захистять тебе боги! Про які мої примхи ти кажеш і коли це я намагався зробити іграшкою тебе чи будь-кого іншого з наших товаришів по недолі і по зброї?

— Та… я цього не кажу… і не знаю, чи ти… — відповів Еномай, знову опускаючи очі додолу і плутаючись у словах. — Я не знаю, чи ти… але я знаю, що зрештою і я людина…

— Звичайно, чесна і мужня людина, яких мало було! Таким ти був раніше, таким можеш бути й надалі! — сказав Спартак, впиваючись допитливим поглядом своїх огненних очей в Еномая. — Але до чого тут те, що ти сказав?.. Коли ж це я пробував зневажати тебе чи будь-кого у нашому таборі? Що примусило тебе таке підозрювати?.. Звідки походить оце твоє незрозуміле ставлення до мене?.. Чим я тебе скривдив?.. У чому я завинив — чи то перед тобою, чи перед тією справою, якувзявся здійснити і якій віддаю усе своє життя?

— Скривдив… Завинив… сказати правду… зовсім ні… ти мене не ображав… І ти нічим не завинив перед нашою справою… Навпаки, здібний полководець… та ще й непереможний, ти довів це… Ти перетворив юрби гладіаторів, які збіглися до тебе, у дисципліноване і грізне військо… і… і… зрештою… мені нема чого на тебе нарікати…

Так відповів Еномай. Його мова, спочатку похмура, сердита, поступово, майже непомітно — ставала тихою, покірною і закінчилася лагідно та приязно.

— То чому ж ти так змінився? За що ти на мене гніваєшся? Адже щоразу мене обирали вождем проти моєї волі. Хіба я не поводився завжди з усіма моїми товаришами по недолі і особливо з тобою як щирий друг, як товариш по зброї?

— Ні… Спартак… не говори так зі мною… і не дивись на мене так докірливо… — буркотливо і водночас зворушено відповів Еномай. — Я не говорив… не мав наміру тобі цього сказати…

— Якщо я наполягаю на тому, щоб повернутися до наших країн, то лише тому, що, довго й ретельно поміркувавши, зрозумів: воюючи в самій Італії, ми ніколи не зможемо остаточно перемогти Рим. Завоювати Рим!.. Перемогти його могутність!.. Знищити владу тиранів!.. Та невже ти не розумієш, що від