Спартак - Рафаелло Джованьолі
Кассій кілька хвилин у німому зачаруванні дивився на Клодію, потім сказав:
— Венера і Діана, якими уявляє їх легковірний люд, не могли б бути вродливішими за неї!
— Венера, саме Венера, — усміхаючись сказав Тіт Лукрецій Кар. — А Діані дай спокій.
— Хто сміє її ганити? — сердито запитав Кассій.
— Заздрість матрон, менш вродливих, ніж вона. Вони заздрять їй і тому кепкують та ненавидять її.
— Он хто! — сказав Метробій.
— Хто?.. Теренція?.. Дружина Ціцерона?..
— Вона, вона… Бачиш, он вона стоїть поруч із своїм смиренним чоловіком!
Цієї миті натовп рушив уперед, і Кассій з своїми друзями, опинившись біля сходів храму Вести поблизу від Клодії, підніс праву руку до уст і вигукнув:
— Привіт тобі, Клодіє, найпрекрасніша з усіх красунь Рима!
Молода жінка відповіла на привітання легеньким нахилом голови і найчарівнішою усмішкою, подивившись на юнака довгим палким поглядом.
— Цей погляд багато обіцяє, — усміхаючись сказав Лукрецій Кассію.
— Твій запал цілком зрозумілий, шановний Кассію, — сказав Метробій. — Бо я ніколи не бачив жінки, вродливішої від Клодії, за винятком гречанки Евтібіди!..
— Евтібіди! — вигукнув, здригнувшись при цьому імені, Лукрецій.
І, трохи помовчавши, додав з легеньким зітханням:
— Красуня Евтібіда… Де вона тепер?
— Ти б не повірив своїм очам, коли б її побачив, хоч це справді так… Вона у таборі гладіаторів!
— Навпаки, я вважаю це цілком природним, — відповів Лукрецій. — її місце саме там!
— Але знай, що в таборі цих розбійників вона перебуває тільки для того, щоб завоювати любов одного з них; вона шалено закохана у Спартака…
Всі троє помовчали.
— Та чи знаєш ти, — провадив далі Метробій, звертаючись до Лукреція, — що красуня Евтібіда не раз підбивала мене поїхати до табору гладіаторів?..
— А для чого? — здивовано спитав Лукрецій.
— Щоб там пиячити, — зауважив Кассій. — Та здається, ти так добре робиш це і в Римі, що…
— Ну от, ви смієтесь… А я б туди поїхав.
— Куди?
— До табору Спартака. Змінивши одяг та ім'я, я завоював би його прихильність і довіру, вивідав би його плани, наміри, приготування і потихеньку доповів би про все консулам.
Обидва патриції дзвінко розреготалися.
Метробій не на жарт образився.
— Регочете?.. А два роки тому чи не я попередив консула Луція Ліцінія Лукулла про близьке повстання гладіаторів? Хіба не я розкрив нічну змову у лісі богині Фуріни?
«Добре, будемо знати!» — подумав Арторікс, обличчя якого спалахнуло, і скоса поглянув на Метробія.
В цей час натовп дійшов до храму Сатурна — величної монументальної будівлі, де за жертовником бога зберігалися закони і державна скарбниця. Тут тіснява і штовханина були ще більші, і юрба посувалася ще повільніше.
Стиснуті з усіх боків, майже задихаючись, Метробій, Лукрецій і Кассій, а за ними й Арторікс тільки через чверть години повільного просування змогли, нарешті, протовпитися до храму. Вони побачили бронзову статую бога Сатурна з кривим садовим ножем у руці серед хліборобського знаряддя, яке алегорично зображало скотарські та польові роботи. Порожниста всередині статуя була наповнена олією на знак заможного сільського життя.
— Дивись, дивись, — сказав Метробій, — он божественний верховний жрець Юлій Цезар. Він щойно приніс жертву на честь бога і тепер, скинувши жрецькі шати, виходить з храму.
— Як на нього дивиться Семпронія!.. Яка вона красуня і розумниця!
— Дивись, як блищать її пристрасні чорні очі!.. Як чарівно усміхається вона до Юлія Цезаря!..
— А скільки інших дівчат і матрон переслідують Цезаря ніжними поглядами!
— Глянь на руду Фавсту…
— О, це — донька мого безсмертного друга Луція Корнелія Сулли Щасливого…
— Що ти був другом цього чудовиська — ми знаємо, тож не треба нагадувати нам про це на кожному кроці.
— О, що там за галас?
Всі обернулися до дверей храму, звідки долинали ще голосніші вигуки на честь Сатурна.
Новий натовп, що проривався до храму, враз відтіснив усіх до стін і колонади. Півсотні худих, виснажених людей несли на руках міського претора, мов якогось тріумфатора, і кожен з них тримав у руці розкуті залізні кайдани.
— А-а… Зрозуміло… Це злочинці, що в Мамертінській в'язниці чекали вироку. За святковим звичаєм, їх тепер помилували, — сказав Лукрецій.
— Ну і, за звичаєм, вони прийшли сюди почепити свої кайдани перед олтарем Сатурна, — додав Метробій.
— А поглянь лишень, який страшний Катіліна! — сказав Кассій, показуючи у тому напрямку, де, втупивши очі в одну з молодих весталок, стояв грізний патрицій. — Нічого сказати… він жорстокий навіть у коханні. Подивіться-но, яким звірячим, жорстоким поглядом зиркає він на сестру Теренція.
Арторікс теж побачив патриція, і його очі радісно заблищали. Він було почав щосили, проте ввічливо пробиратися крізь натовп до Катіліни. Але одно — хотіти, а інше — змогти: тільки за півгодини йому пощастило стати поруч з Луцієм Сергієм. Він прошепотів йому на вухо:
— Світло і свобода.
Катіліна здригнувся, рвучко обернувся і, насупивши брови, суворо і майже загрозливо спитав скомороха, вдивляючись у нього сірими очима:
— Що це значить?
— Від Спартака, — тихо відповів Арторікс. — Я прийшов з Апулії до тебе, славетний Катіліна, щоб поговорити про надзвичайно важливі справи.
Патрицій знову пильно подивився на молодого скомороха і сказав:
— Я тебе вислухаю… ходімо зі мною… вийдемо з храму… потім іди за мною назирці… поки не дійдемо до якогось відлюдного місця.
І з властивою йому байдужістю та зневагою до інших людей він почав прокладати дорогу могутніми ліктями та ще й люто покрикувати
