Спартак - Рафаелло Джованьолі

— Ну скажи сам, навіщо мені тебе зраджувати? — не відступала од свого Евтібіда.

— Пробач мені, Евтібідо, божество моє. Я не те що не думаю, мені й у сні не ввижалося, що ти могла чи хотіла б мене обдурювати. Адже ти дала стільки доказів твоєї любові… та… пробач мені… Я ніяк не доберу, навіщо, з якої речі став би Спартак зраджувати?..

— Навіщо? З якої речі? — повторила Евтібіда, підводячись і поволі підступаючи до Еномая, який увесь ніби знітився під її поглядом. — А скажи-но мені, довірливий дурню, чи не сам Спартак признався, що після битви під Фунді до нього приїздив консул Варрон Лукулл і пропонував йому високу посаду в іспанському війську, префектуру в Африці, якщо він згодиться вас покинути?

— Так, він про це говорив, але ж ти знаєш, як він відповів консулові…

— А чи ти розумієш, нещасний дурню, чому він відповів так? Та тому, що за ці послуги такої дяки йому замало.

Похнюпивши голову, Еномай знову почав мовчки ходити по намету.

— Тепер ці пропозиції повторено, подвоєно, потроєно, а він уже ні в чому вам не признається.

— Та звідки ти про все це знаєш? — спитав Еномай, зупинившись перед Евтібідою.

— А Рутілій поїхав же до Рима, переодягнувшись в апулійського хлібороба, щоб запропонувати Катіліні командувати гладіаторським військом… Невже ти віриш, що його посилали тільки за цим?

— Але якщо…

— Це тільки ви можете вірити цьому хитрому і підступному чоловікові… Але не я, бо я перша зрозуміла, що цей посланець поїхав до Рима, щоб відновити переговори, які сам консул розпочинав ще у Фунді.

Еномай знову заходив по намету.

— Коли б це було не так, то чому посилали Рутілія, саме Рутілія, латинянина, та ще й вільнонародженого?

Еномай мовчав.

— І чому після таємничої смерті Рутілія, не порадившись ні з ким з вас, таких же вождів, як і він сам, та ще й сміливіших і доблесніших, Спартак послав свого вірного Арторікса, переодягненого скоморохом? Чому саме Арторікса, коханця своєї сестри Мірци? Чому не когось іншого?.. І чому одразу після повернення Арторікса Спартакові раптом загорілося, щоб ви вирішили за всяку ціну вийти з Італії і повернутися до Фракії, до Галії, до Германії?

Еномай спинився мов укопаний.

• — Чи ж природно це все, розумно, правильно, чесно? — після короткої паузи наполягала Евтібіда. — Як же це? Рим уже до того знесилений, що не може набрати легіони, щоб боронитися від переможного Серторія в Іспанії, від переможного Мітрідата в Азії… А ми у цей страшний для Риму час, маючи сімдесят тисяч добре навчених, добре озброєних, випробуваних у стількох битвах воїнів, замість іти на вороже місто, тікаємо від нього?.. Ну хіба ж це розумно?

Еномай стояв мовчки і тільки похитував головою.

— Лентул, Геллій, їхні дві армії… то байка, вигадана Спартаком, щоб якось виправдати цю ганебну, незрозумілу втечу, щоб приховати від людського ока страшну, надто очевидну зраду… Геллій… Лентул… і їхні армії! — ніби сама з собою міркувала гречанка. — А чому розвідувати рух цього уявного війська Лентула сьогодні відправився він сам з тисячею вершників? Чому стежити за вигаданим військом Геллія він послав знову-таки Арторікса? Чому завжди і скрізь він тиче свого Арторікса? Чому він не послав нікого з вас?..

— Твоя правда… шкода… але твоя правда… — ледь розбірливо промимрив Еномай.

— То заради всіх небесних богів! — з лютим завзяттям крикнула Евтібіда. — Прокинься нарешті від згубного сну, в якому тебе заколисує зрада!.. А коли потребуєш знати інші причини, що штовхають цю людину до зради, то згадай, що він безумно любить римську патриціанку Валерію Мессалу, вдову Сулли. Заради неї, заради свого почуття він усіх вас продасть римському Сенатові і в нагороду візьме кохану жінку, а разом з нею — вілли, багатство, почесті…

— Правда!.. Правда!.. — закричав Еномай, остаточно переконаний цим нещасним збігом доказів зради фракійця. — Зрада Спартака очевидна!

Евтібіда, очі якої спалахнули жорстокою радістю, ще ближче підступила до германця і з притиском видихала йому в лице:

— То швидше! Чого ще чекаєш?.. Хіба хочеш, щоб тебе з твоїми вірними германцями заманили кудись у гірську ущелину, де вам доведеться без бою ганебно скласти зброю? Невже ти хочеш, щоб вас розпинали або на арені кинули хижим звірам на поталу?

— Ні!.. Ні!.. Присягаюся всіма блискавицями Тора! — оскаженіло вигукнув германець, схопив з кутка свій велетенський панцир, шолом і надів їх. Потім пристебнув до пояса меч.

— Ні! Я не дозволю йому продати мене!.. З своїми легіонами… негайно… йду з табору зради… — кричав

Еномай.

— І завтра ж підуть за тобою галли, іллірійці і самніти, а з ним залишаться самі фракійці та греки. Ти станеш верховним вождем і один здобудеш славу за облогу та захоплення Рима… Йди… Йди… зроби так, щоб твої тихо піднялися… щоб без галасу за вами пішли також галльські легіони… Ми вирушимо цієї ж ночі… Слухайся порад тієї, яка тебе кохає… яка бажає бачити тебе найславетнішим у світі!..

Через кілька хвилин букцини германських легіонів засурмили збір. Менш ніж за годину десять тисяч бійців Еномая зняли намети і вишикувалися в колони, готові покинути табір.

Ці легіони були розташовані поблизу головних, правих воріт табору. Еномай сказав пароль декуріонові варти біля воріт і наказав легіонам тихо виходити. Коли заграли збір у германців, підвелися й галли, їхні сусіди; деякі з них подумали, що має виступати все військо, інші — що до табору наблизився ворог. Всі посхоплювалися, нашвидкуруч озброїлися, вийшли з наметів і, не чекаючи ніякого наказу, примусили сурмачів узяти букцини і сурмити збір. Так один по одному всі легіони схопилися за зброю, в таборі почалася метушня, як то буває навіть з найдисциплінованішим військом при несподіваній появі ворога.

Одним з перших схопився і Спартак. Вискочив на поріг намету і спитав вартових, що сталося.

•— Здається,