Няня для тирана - Ая Кучер

І Клик погодився. Це частина його життя, невіддільна, в’їлася в нутро частина його самого. Але при цьому пообіцяв, що убезпечить мене від цього, не підпустить близько.

Кидаю погляд у дзеркало заднього виду, де можна розглянути, як чоловіки сперечаються про щось і розмахують руками. Хочеться підслухати їхню розмову, дізнатися, хто за нами їхав. Але стискаю в пальцях ремінь і намагаюся відволіктися. Це мене не стосується.

Проходить майже пів години, перш ніж чоловік повертається до машини. Заводить і виїжджає за Царем, нічого не кажучи. Не розповідає, чи все добре, чи розібралися з переслідувачем. Їде у бік будинку і киває через вікно другові, коли той повертає в інший бік.

У мене під шкірою свербить від злості, що я нічого не знаю і не розумію, і ще тому,  що сама хотіла триматися далі. А тепер невдоволена, що мене послухали.

– Добре, Клик, ти виграв.

– Що?

– Розказуй мені, що діється. Я помру від незнання.

Цими словами я сама втягую себе в кримінальний світ, штовхаючи в обійми небезпеки.

 А як би ви вчинили? Чи хотіли б дізнатися про все чи трималися подалі?