Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Наступної п'ятниці ми збираємося у "Джазі", — повідомляє Дарина, заглянувши мені у очі. – До речі, ви із Ярославом теж запрошені.

- А що за привід? – питаю, присмоктавшись губами до трубочки з коктейлем.

- Взагалі це таємниця, але якщо вже ти цікавишся…

Дівчата, що сидять за столом, випрямляють спини і піддаються трохи вперед, щоб добре розчути те, про що говорить Дарина. Наскільки я встигла зрозуміти – вона у цій компанії головний лідер, заводила. Дуже активна та говірка, знає все і про всіх. Поки що не розумію, добре це чи погано.

- Ми з Мишком відзначатимемо річницю наших стосунків. Разом уже три роки! Так ось... Міша повинен зробити мені пропозицію!

Всі присутні за столом здивовано охають і навперебій починають ставити запитання. Правду кажучи, я навіть не зрозуміла, що Мишко і Дарина зустрічаються - занадто відсторонено вони трималися весь вечір.

- Як ти здогадалася, Дарин? - Цікавиться блондинка, ім'я якої я нарешті запам'ятала - Анжела.

- Ти даси згоду?

- Коли весілля?

- А дрес-код буде?

Дарина тільки й встигає відбиватися. Відповідає загадково, з усмішкою на губах. Але видно, що зацікавленість їй шалено лестить.

- Ой, дівчата! Дізналася випадково, коли побачила в піджаку Міші чек із ювелірної крамниці. Ну що ви так дивуєтесь, га? Все давно йшло до цього!

- Вітаю, — вклинююся у розмову. – Щодо наступної п'ятниці – ми з Ярославом пізніше обговоримо. Якщо він не матиме планів, то я тільки за.

- Ви намагайтеся прийти, — вимовляє Дарина. - І моя тобі порада: не відпускай більше Яра одного. Це, знаєш, небезпечно для сімейного життя.

Я слабо посміхаюся і допиваю коктейль. Додумувати, що саме вона має на увазі, не бачу сенсу. І так зрозуміло, що Ярослав молодий, заможний і шалено привабливий чоловік. Напевно, він звертав на себе увагу дівчат у клубі.

Переводжу погляд за стіл, де сидять хлопці та знаходжу Ярослава. Він голосно сміється, закинувши голову. Курить кальян, спілкується. Розслаблений, спокійний. Мені подобається крадькома за ним спостерігати. Серце щоразу мимоволі стискається. Напевно, тому що я досі не можу повірити, що у нас із ним тепер усе по-дорослому. Я можу так просто підійти до нього і сісти на руки. Поцілувати, якщо захочу. Те, про що я мріяла довгі роки, нарешті справдилося. Нехай ненадовго. У моїх мріях це тривало цілу вічність.

Через короткий час дівчата починають повільно розходитися. Хтось їде додому, хтось ночує в особняку. Наскільки я встигаю зрозуміти – місць для всіх не вистачає, тож залишаються лише близькі друзі Михайла.

Я допиваю коктейль та відчуваю неймовірну втому. Безсонна ніч дається взнаки.

Вставши з місця і побажавши іншим доброї ночі, підходжу до Ярослава. Піддавшись пориву, обіймаю його за шию, вставши ззаду. Схиляюся над вухом і ледве чутно повідомляю, що піднімаюся в нашу спальню. Тусовка хлопців у розпалі. Хтось притяг карти та пиво, тому я зрозумію, якщо Ярослав захоче залишитися.

У кімнаті душно, я відчиняю вікно на провітрювання і розминаю шию. Повіки злипаються. Здається, щойно я впаду на подушку, то відразу провалюся у глибокий непробудний сон.

Діставши з дорожньої сумки нічну сорочку та спідню білизну, прямую у ванну кімнату. Я досі в купальнику, хоч він давним-давно висох.

Налаштувавши воду у душевій кабінці, роздягаюся та обережно переступаю бортики. Кайф. Прикривши очі, підставляю обличчя під теплі струмені води.

Все ж таки дарма я спочатку відмовлялася сюди їхати. Вечірка пройшла дуже добре. Я наплавалася, відпочила. Майже влилася у компанію. Принаймні не відчувала себе ніяково. Щоправда, на алкоголь на налягала, хоча подавали дуже смачні коктейлі. Не хотіла показати себе з поганої сторони, як це зробила подружка Сені, облювавши кросівки Дарини. Уявляю, як згодом дівчині на ранок було соромно.

Побачивши тінь за скляними дверцятами, кидаю тюбик з гелем для душу на підлогу. Серце гуркотить, думки плутаються. Невже я не зачинилася і увійшов хтось із сторонніх?

Дверцята різко відчиняються, Ярослав впивається в мене своїми карими очима. По всьому тілу спалахують іскри, коли його погляд ковзає мені від верхівки і до самих п'ят. Він знімає з себе одяг та рішуче переступає бортик.

Я навіть слова сказати не встигаю. Роблю крок уперед, щоби поміститися. Міцне сильне тіло тісно притискається до мого, а в поперек упирається твердий орган. Стає мало місця, стекла моментально пітніють. Ми часто дихаємо та насолоджуємося близькістю один одного.

- Я думала, що зачинила двері, — шепочу плутаним голосом.

- Ти зачинила, я відчинив.

- І налякав мене.

- Вибач.

Вода потрапляє в рот і очі, я закашлююся, тому Яр спрямовує душ у бік стіни і міцно стискає мене у своїх обіймах, вибиваючи з легень все повітря. Він давить своєю потужною енергетикою, і я здаюся. У такі моменти як зараз, я здаюся собі зовсім крихітною поруч із ним. І дуже значущою.

Він прибирає моє волосся на одну сторону і голодно цілує шию. Огладжує долонями плечі, живіт та груди. Затримавшись, пестить пальцями соски і часто дихає на вухо. І все. Мене більше немає. Я повністю його. Стільки скільки потрібно. День, тиждень, рік чи більше. Зараз це не має жодного значення.