Не кохай мене - Ольга Джокер

Яр уловлює мій панічний настрій. Хмуриться, коли ми зустрічаємось поглядами. І міцно стискає мою руку, щоби не втекла.

Компанія дівчат підходить, щоб привітати Яра і познайомитися зі мною. Вони ніби зійшли з обкладинок глянсових журналів. Гарні, засмаглі, стрункі. Купальники відкриті і важко прикривають всі принади.

- Привіт! Яр, відпустиш з нами свою дружину?

Він запитливо дивиться на мене, я вивільняю руку і стаю трохи сміливішою. Зрештою Ярослав не зобов'язаний приділяти мені максимум свого часу. Він, напевно, захоче поспілкуватися з хлопцями.

Одна з подруг Яру – Дарина, веде мене до бару. Пригощає шампанським, разом із рештою розпитує, хто я така і чим займаюся. Розповідати мені особливо нема чого. Студентка, спортсменка. Про травму я замовчую. На щастя, завдяки непростій реабілітації мені вдалося майже повністю позбавитися від вади у вигляді кульгавості, що надає впевненості.

Я оглядаюся на всі боки і розумію, що фуршетного столу тут немає, а грилем поки що ніхто не займається. Це трохи дивно.

- Ми з Яром привезли багато продуктів, — звертаюся до дівчат. — Можу допомогти із нарізкою салатів та приготуванням закусок.

Мої нові знайомі переглядаються, а потім голосно сміються. Дарина відкорковує пляшку шампанського і поповнює мій келих.

- Я запропонувала щось кумедне? — питаю схвильованим голосом.

- Скажи, що ти жартуєш!

Сміх відновлюється і мені стає ніяково.

- З хвилини на хвилину сюди приїдуть хлопці з "Ніно", — пояснює Дарина, витираючи сльози. — Вони організовують бенкет, не парься. Думаєш, ми приїхали сюди, щоб стирчати на кухні?

Чергова порція регота тисне на нерви. Я кусаю щоку зсередини та шукаю поглядом Ярослава.

- Розслабся, Соня, - звертається до мене довгонога блондинка, погладжуючи по плечу. - І відривайся на повну котушку. У нас інакше не прийнято.