(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

* * * Від імені Алексісу * * *

Минуло вже три місяці з того дня, як Алекс зробив пропозицію дівчині. Наступного дня після тієї розмови вони відразу вирушили до ювелірного салону, щоб вибрати їм пару обручок. Він хотів ще й вибрати заручне, вважаючи, що пропозиція була зроблена не за правилами, але Ніколь відразу відмовилася від цієї шаленої витівки. Їй не хотілося раніше створювати привід для обговорення серед колег. Протягом тижня вони вдвох повністю перевезли речі дівчини до його квартири. Чоловік неодноразово помічав, як горіли очі Нікі останнім часом. Після довгих розмов вони дійшли висновку, що поспішати з весіллям не будуть. Принаймні до того моменту, доки не розберуться з витівками Ділана. Алекс не хотів, щоб його колишній друг якимось зі своїх мерзенних способів зіпсував найважливіший день у їхньому житті.

На роботу щодня вони приїжджали лише разом і ввечері разом виїжджали додому. За ці місяці Алексу також вдалося повністю відремонтувати другий ресторан та відновити його роботу. А вечорами Ніколь допомагала йому розбиратися у звітах начальника служби безпеки, намагаючись знайти, за що можна було зачепитися у своїх звинуваченнях.

Одного вечора в кабінеті господаря ресторану пролунав стукіт. На порозі стояла Адель.

– Містере Коулман! У залі чекає на Вас хлопець. Тільки він просить розмови з Вами виключно віч-на-віч, – попередила адміністратор, знаючи, що всі питання бос завжди вирішував у залі ресторану.

– А хто він такий? Назвав своє ім'я?

– Ніколас Рід. Якщо не помиляюся, він тоді був присутній на банкеті разом із дівчиною-іменинницею.

– Так, я згадав його, – Алекс був вкрай здивований таким гостем. – Дуже цікаво, що йому потрібне. Проведіть його до мого кабінету зараз.

Адель кивнула головою на знак згоди і вийшла за двері. Буквально за кілька хвилин гість сам постукав і увійшов усередину після запрошення.

– Чим завдячую такій зустрічі? – жорстким голосом запитав господар.

– Я хотів би з Вами поговорити з приводу Шеріл, – почав Ніколас, але той його зупинив.

– Ви даремно вирішили витрачати свій і мій час. Наскільки я пам'ятаю, Ви самі були свідком нашої останньої розмови. У моєму житті більше немає такої людини.

– Я прошу Вас приділити мені буквально пару хвилин і хоча б вислухати те, що я скажу. Після цього рішення приймете самі, – рішуче заявив чоловік, явно не збираючись відступати.

– Добре, сідайте, – і коли вони розмістилися один навпроти одного, Алекс продовжив. – Я уважно слухаю.

– Все, що сталося тоді на банкеті, насправді було розіграною виставою, – одразу в лоб почав Нік. – Я не маю права вдаватися до подробиць і розголошувати не свої секрети. Але це факт, у правдивості якого я впевнений більш як на сто відсотків.

– Чому я маю Вам вірити? Може це був ваш спільний план, як зганьбити мене перед усіма? – починав дратуватися Алекс від такої розмови.

– Це Ваше право – вірити чи ні. Я прийшов сюди не по це.

– А навіщо ж тоді? Чого Ви хочете від мене подібними заявами?

– Шеріл змінилася. І на гірший бік. Саме з того дня. Я всіляко намагаюся їй допомогти, але, на жаль, моїх дій не вистачає на те, щоб витягнути її з усього цього лайна, в яке вона сама себе загнала. Вона не хоче рухатися вперед, ніби карає себе за ту ситуацію. Я знаю, що Ви були для неї найближчою людиною, другом, братом. Вона божеволіє від почуття провини. І я боюся, що одного разу я просто втрачу її назавжди… – голос Ніколаса різко поник, ніби йому було боляче навіть думати про це.

– А я тут причому? Що Ви хочете саме від мене?

– Поговоріть з нею… Прошу Вас… Тільки одна єдина розмова, – чоловік потер перенісся від хвилювання. – Я знаю, що сама вона не прийде до Вас, як би я її не просив. Тому я тут. Я не можу бачити, як вона щодня зводить себе.

– Вона тобі небайдужа? – несподівано навіть для себе Алекс перейшов на «ти», помітивши похмурий погляд чоловіка.

– Я кохаю її. І вже давно. Але ми не можемо рухатись далі. Шер ніби завмерла у тому дні і не хоче виходити звідти. Так, вона мене не відштовхує. Але це вже зовсім інші стосунки, не такі, як були її дня народження. І знаючи її історію, моїм єдиним виходом було прийти сюди і просити допомоги у тієї людини, якій вона тоді завдала болю.

Домовивши свою фразу, Ніколас одразу встав і попрямував до дверей. Як і обіцяв, він просто виговорився і збирався вже піти, не вимагаючи нічого.

– Я подумаю над Вашим проханням, – сказав Алекс йому слідом, обмірковуючи почуте. Чоловік нічого не відповів і вийшов із кабінету.

Алексіс намагався вкласти у своїй голові те, що зараз почув. І як би йому не хотілося заперечувати, але Ніка колись теж дуже сильно просила його поговорити з Шеріл та все з'ясувати.

«Можливо, настав час для розмови?» – запитав він сам себе, до кінця не розуміючи, яка відповідь буде правильною. Цілий вечір чоловік провів у роздумах і навіть не зміг продовжити роботу над документами.

Коли робочий день закінчився, до його кабінету прийшла Ніколь. На її очах читалася втома від робочого навантаження, але побачивши коханого на її обличчі з'явилася щаслива посмішка.