Не кохай мене - Ольга Джокер

Я шалено зворушилася. Сиділа весь вечір і не зводила очей із Жарова. Він пив алкоголь і розмовляв із моїм братом. Коли вийшов на балкон, я прошмигнула слідом за ним. Наважилася, бо випила трохи шампанського.

На вулиці прохолодно – мінусова температура. Але поруч із Ярославом мені було спекотно.

Пам'ятаю, як застережливо блиснули в темряві очі, але мене це не зупинило. Ні слова ні говорячи я підійшла ближче, опустила руки на широкі плечі і потяглася за поцілунком. Голова паморочилася, адреналін зашкалював. Я нарешті почувала себе дорослою. Досить дорослою для Ярослава. Мої губи торкнулися його твердих губ, очі прикрилися від насолоди, а потім…

Чорт, такого сорому я ніколи у своєму житті не відчувала, бо Ярослав м'яко мене відсунув від себе і попросив більше не пити!

Накрившись подушкою, проклинаю своє вісімнадцятиліття! Півтора роки минуло, а я й досі не відійшла. Я відчуваю ті самі емоції, що й тоді. Незручність, сум'яття, ганьба. Я поклялася собі, що ніколи більше до Ярослава не наближуся.

У мою кімнату різко відчиняються двері. Пульс частить, дихання збивається, коли я бачу добре знайому високу фігуру під два метри росту.

- Не спиш? - Запитує Яр, прикриваючи за собою двері.

Я мовчу і боюся сказати бодай слово. Що він тут робить? В моїй кімнаті? Він точно не схибив?

- Не спиш, я ж чую, - вимовляє з усмішкою.

Усвідомивши, що мене спалили, я сідаю на ліжку і вмикаю нічник. Яр стоїть посеред кімнати, уперши руки в боки і дивиться на мене.

Серце з силою вдаряється об ребра точно хоче наскрізь пробити грудну клітку.

- Чого тобі, Жаров?

Він повільно оглядає мою кімнату і зовсім не поспішає відповідати, явно провокуючи мене, мою нервову систему і серцевий м'яз. Якщо Яр хоче добитися моєї швидкої смерті, він діє у правильному напрямку.

- Поговорити хотів, — нарешті порушує мовчання Жаров.

- Про що?

Шумно ковтнувши, підтягую ковдру вище.

- Я забираю тебе з собою, Соня, — каже Ярослав. — Питання з твоїм вітчимом я вже закрив.