Не кохай мене - Ольга Джокер

***
Ярослав встає з-за столу альтанки і прямує в мою сторону. Він у сірих спортивних штанях та білій футболці, яка обтягує торс та сильні м'язи рук.

Яр виглядає трохи здивованим, тому що напевно не чекав, що під час важливої ​​особистої розмови я стоятиму в нього за спиною. Нехай скаже дякую, що не з бензопилою, як у книзі «Кривава відпустка», коли дружина дізналася про зраду чоловіка… І далі почалося найцікавіше.

Роблю глибокий вдих-видих. У серці встромляється сотню гострих уламків, які стрімко і нищівно ранять.

Він любить. Любить Радмілу. Адже це та сама дівчина, яку я знайшла в соціальних мережах? Та красуня в дорогих вбраннях? Я не помилилася, інтуїція підказала. Ревнощі вогнянною отрутою поширюються організмом знищуючи і спалюючи своєму шляху все живе. Мені здається, що я ось-ось помру. Прямо тут. На місці. Одна справа знати, що в Яра колись до мене було особисте життя і зовсім інше – почути про почуття до Радміли з його вуст після того, що сталося між нами вночі.

Господи, на що я взагалі сподівалася? Що Яр зміниться зі штампом у паспорті? Це як мінімум безглуздо і наївно. Ми маємо фіктивні стосунки. Жаров живе зі мною лише тому, що інакше не зміг би забрати від вітчима. Я про це знала. З самого початку знала. Це не було жодним секретом. Просто вчора вночі щось змінилося. Витриманий і холоднокровний Ярослав відреагував на мене так, як мабуть, не хотів і не повинен був. Зірвалися гальма, ми переступили межу. Але я досі не розумію, як можна було прийти в кімнату до не коханої та пестити її, не відчуваючи при цьому нічого та близько схожого на почуття. Можливо, я просто нічого не тямлю у чоловічій психології. Яр інакше влаштований. Не даремно кажуть, що чоловіки з Марса, а жінки з Венери. Ми крутимося в одній галактиці, але на різних планетах. Мені всього дев'ятнадцять, і я не маю жодного грама досвіду за плечима. Виявляється, отримувати його не надто приємно. Він набиває шишки та залишає на серці шрами.

Ярослав піднімає телефон і хмикає, побачивши покритий сіточкою тріщин екран. Мобільний у мене відносно новий – я придбала його півроку тому, коли могла собі дозволити дорогі покупки. І за інших обставин я б неодмінно засмутилася, але новина про те, що Яр відчуває глибокі почуття до іншої, вибиває мене з колії. Паралізує, труїть зсередини.

- Здається, екран теж тріснув. Не тільки захисне скло, — задумливо вимовляє Яр.

- Шкода.

- Не переймайся - купимо новий.

Він заглядає у мої очі. Я киваю і опускаю погляд. Розглядаю руки Яра і мимоволі згадую, як він стискав ними мої груди і чіпав скрізь, де тільки можна. Я була чесна як ніколи. Сказала прямо, що, пестячи себе під ковдрою, думала про нього і тільки. Про кого ж цієї ночі думав Ярослав? Відповідь очевидна.

- Я шукала тебе, — кажу трохи голосніше, ніж планувала.

- Я тут, поряд, — відказує Яр. – Що хотіла, Соня?

- Мама… Моя мама у місті. Вона хоче зустрітись сьогодні ввечері.

Я розповідаю сумбурно і плутано, кілька разів заїкаюся, за що дратуюся на саму себе. Де взяти холоднокровність та витримку? Як багато часу я буду плекати надію на те, що Яр відтане і закохається в мене так сильно, як і я в нього? Дурна, дурна дівчинка!

- Добре, я зрозумів тебе, — вислуховує Яр. — Виїдемо по обіді, і я закину тебе до торгівельного центру. Можеш разом із мамою вибрати собі новий телефон.

Я коротко дякую Жарову і думаю про те, що він від мене відкупляється. Чи здогадується, що я почула? Вкотре шкодує? Мені вартує нелюдських зусиль тримати себе в руках, у той час як хочеться лізти на стіну і голосно вити від несправедливості, яка твориться у цьому світі. Але я жодним чином не маю видати себе. Я впораюся зі своїми почуттями і спрямую їх в інше русло. Чого б мені це не вартувало. Стану сильнішою, мудрішою, кращою. І одного дня Яр сам зрозуміє, що я нічим не гірша. Розплющить очі ширше і усвідомлює, що я готова дарувати йому своє кохання цілком. Безоплатно, повною мірою.

Повернувшись у будинок, я начіпляю на обличчя посмішку і приступаю до приготування разом із Раєю. Вона не навантажує мене і займає всякою нісенітницею, аби не сиділа без діла. Ми багато розмовляємо, тітка Ярослава ділиться особистими переживаннями незважаючи на те, що ми мало знайомі. Буває таке, що «свою» людину ти відчуваєш з першої секунди.

- Я довго не могла завагітніти, — розповідає Рая. – Десять років планувала, лікарями бігала. Мені ставили безпліддя, але я не сумувала. І ось коли після чергового курсу лікування мені все ж таки вдалося побачити на тесті довгоочікувані дві смужки, я була щаслива як, напевно, ніколи у своєму житті.

Я напружуюся, бо розумію, що щасливого фіналу не вийшло. Рая одна. У неї і Антона точно немає дітей.

- Дитина завмерла на десятому тижні вагітності. Під час чергового обстеження мене направили на чистку та сказали, що це був мій перший та останній шанс. Все. Іншого більше не буде. Я тоді ревіла  немов навіжена, Антон поруч знаходився і витирав мої сльози. Мені так шкода його стало, Соня! Адже я розуміла, що це через мене він не може стати батьком. Здуру запропонувала йому розлучитися. Коли він відмовився – сама подала на розлучення, хоч любила страшною силою!

- А він?

- Він довго оббивав мої пороги, тягався скрізь із квітами. Намагався переконати, а я казала йому, що нехай краще дасть мені спокій і знайде іншу. Повноцінну, здорову. Відштовхувала його, принижувала, проганяла. Минуло кілька місяців і Антон залишив спроби. Можливо, дав мені час охолонути, а можливо, просто втомився стукатися в зачинені двері. Як зараз пам'ятаю, йшла після роботи та зустріла його з іншого.