Дочка королеви - Наталі Блейк

- Я хірург з лікарні Сейнт Джонс у Мінісоті. Я дзвоню аби повідомити вас про стан ваших батьків.

- Про що ви говорите?? З ними все добре?

- Вони попали сьогодні до нас у наслідок нещасного випадку, в них досить тяжкі травми головного мозку, різного ступеню. Через деякий час, нам знадобиться зробити переливання.. крові.

В мене  у вухах дзвеніло від почутого, наче мене вдарили по голові, кинули у воду і почала задихатися. Ні, це не може бути правдою.. так не мало статися. це.. ж не. могло.. статися зараз з ними зі мною .. боже. Я стояла як стовбур, не рухаючись, лікар продовжувала щось говорити, поки в мене з очей текли сльози, які обпікали шкіру. 

- Найближчі декілька днів будуть важкими, але на жаль ви не зможете їх побачити. Вони зараз находяться в пост операційному, оскільки було проведено ряд операцій..

- Вони.. вони прийдуть .. до тями?..

- Ми робимо все можливе. 

Голос лікаря різав мені вуха з кожним словом вганяючи мене в більший ступор.

- А коли можна.. буде попасти до них..?

-Я вам повідомлю додатково, поки що з ними ваша сестра.

Я подякувала і поклала трубку, я не розмовляла з Сарою вже давно, і на це були свої причини. Але зараз вона була необхідна мені як повітря, я хотіла чути її голос та посміятися який смішний жарт вона придумала.

Вона взяла трубку. Напевно вона приїхала туди з ранку, бо їх голос був втомленим, розбитим та тонким. Моє серце наче знову вдарили ножем, тільки тепер з більшою силою, яку я не можу витримати. Сестра сказала, що все погано та її не пускають до батьків. Я пообіцяла приїхати, але я не знала коли це станеться, я розривалася. Наша розмова була короткою, але я її просила тримати мене в курсі. Вона сказала що буде мені дзвонити якщо будуть новини. Я подякувала їй з щирого серця.

Я тонула, не в сльозах, а в, тому що ця новина мене вдарила й фізично, знову й знову вона завдавала мені ударів під дих, і зупини це я не могла, як би я не хотіла. Я сіла на холодну підлогу, як раптом почула звідкись своє ім'я. Була черга моєї промови.