Дочка королеви - Наталі Блейк
В Старбаксі бариста пам'ять вивчила моє замовлення і я посміхнулася. Це були дрібниці, але саме з цього складався настрій на цілий день. Маргарет час від часу писала, але ми з нею не бачилися після того випадку, коли заснули пʼяні. Я чітко знала що наша дружба не похитнеться від того що ми не бачимося кожного дня, в кожного з нас був свій шлях, свої мрії які ми мали здійснити.
Коли я зайшла в офіс, холодним привітом мене обдарувала моя колега. Добре що хоч отрутою не плюнула. Мене в принципі, не чіпляли її коментарі чи те що вона робила, вона явно давно знала Дерека, і мала з ним тісний зв'язок. Напевно було добре для нього, бо вона була досить приваблива та гарна, від неї віяло завжди дорогим парфум, і вона вміла справляти враження на інших. Я не знала чітко її обов'язків, але з роботою вона наче справлялася. Катріс дуже часто намагалася виманити кудись Дерека, заходила часто до нього в офіс, але це все було марно, він або виганяв її або не слухав, бо виходила вона дуже зла і незадоволена. На прохання десь сходити на обід, він теж відповідав, щось на кшталт" якщо йдемо всі разом, то тоді добре". Мене явно не хотіла брати на ту тусовку. Це було весело, спостерігати за її невдачами, знаючи що вона робить, і я зрозуміла слова Дерека про те що його мати когось присилає. Катріс любила побалакати з подружками, і не по роботі, обговорюючи те що я не хотіла чути. Одного разу вона згадала за брата Дерека і мені стало цікаво який він, такий гарний і привабливий як його брат? Більше деталей мені не було відомо, але цей не грає ролі, бо скорше за все я його побачу на виставці про яку говорив Дерек. Подія досить масштабна і якщо він якось причетний до компанії, то точно там буде.
Шлунок почав сильно боліти, я відчула що голод наче кричить в середині, і підштовхує мене до того, щоб я сходила на обід.
Я взяла свою сумку і направилася до виходу з кабінету, я була біля дверей, коли розгублено думала де мій телефон, і як раз відкрилися двері та Дерек вийшов з кабінету, як бог який спустився з олімпу на землю.
- Ти до мене.. чи щось хотіла..
- Ні, ні, я забула телефон, бо поспішаю на ланч.
- Окей, я теж йду, то тоді можу приєднатися?
- Ммм, в теорії так, але буде одна умова.
- І яка ж?
- Почекайте секунду я візьму телефон.
Я швиденько підбігла до столу і схопила його.
- Тепер все добре, ходімо.
Катріс в кабінеті не було, вона десь вийшла, і я її не бачила. Ми попрямували до ліфта.
- І яка умова?
-Я хочу взяти буріто які розташовані у кварталі звідси, і посидіти пару хвилин в парку, якщо встигну. Підходить такий план,
- Звісно, чого б й ні.
- Добре, а то я не дуже люблю такі заклади.. як ми були минулого разу..
- Розумію, я теж.. хотілося справити гарне враження, та й він знаходиться недалеко від офісу.
Він наче зашарівся, але мені напевно здалося.
- Ми будемо чекати Катріс?
- А.. це обов'язково?
- Зовсім ні, бо терпіти її за обідом я точно не зможу.
Я одразу ж пожалкувала про сказане, це не мало виглядати наче я проти неї щось маю.
- Я її поважаю, вона ж ваша подруга, просто нам важко працювати разом.
- Чому?
-Іноді не можемо правильно зрозуміти одна одну ... а взагалі забудьте... я не мала на увазі чогось поганого.
- Добре, якщо в тебе... у вас .. виникнуть якісь проблеми можете звертатися до мене.
Він поклав мені руку на плече і мене наче вдарила блискавка, тепло розливалося по тілу.Ні, тільки не зараз і не він. - подумала я.
- Дякую.
Ми вже вийшли з офісу і я показала дорогу, я відчувала себе наче змушую Дерека робити те чого він не хоче.Але ж насправді так не було.
- Пройдімося пішки? - сказала я
- Добре, як скажеш.
Ця фраза була наче бальзамом на мої думки про те що він не хоче йти зі мною. По дорозі ми обговорили робочі справи — як просувається моє завдання, як плани у видавництва, я навіть не зрозуміла що ми прийшли, це було швидко.
- У вас є алергії на щось?
- Наскільки я знаю, ні, а чому ви питаєте?
Я зробила замовлення
- Добрий день. Два буріто з телятиною, напівгострі, з сиром додатковим та помідорами, а ще давайте набір пончиків з малиною та дві кави американо та латте, дякую.
- А ти явно тут часто буваєш, еге ж?
- Так, я думаю ви зрозумієте чому.
Коли ми забрали замовлення я подивилася на годинник, ще було трохи часу, тож ми попрямували в парк, сіли недалеко від дороги і я почала їсти. Як же це було смачно, просто неймовірно, мій шлунок наче аплодував мені за те що я нарешті поїла.
- І як тобі? не звично?
- Так, це не звично, але при тому дуже смачно і ситно.
- я рада що вам сподобалося, бо я думала, ви за здорове харчування чи щось таке.
- Не зовсім як бачиш.
В нього на бороді залишилася крапля соусу і я інстинктивно нахилилася ближче що б витерти. Мене знов охоплювало тепле збудження, його погляд наче наказував мені піддатися його чарам та віддатися йому.
- Вибачте.. не варто було..
Він нахилився настільки близько, що між нами був лише сантиметр. Він бачив як я облизнула губи і спокійним тоном, попросив каву подати. Я завмерла, але коли він договорив,я схаменулася і дала йому каву, його рука обхопила мене і стакан.
- Не треба просити вибачення.
Залишки самоконтролю були втрачені, його друга рука торкнулася моєї талії.
Я заплющила очі, я вже була готова поцілувати Дерека зараз, все що нас оточувало перестало існувати, я чула тільки як колотиться моє серце. Він швидко забрав руку він мене і я почула спалах, коли я відкрила очі, я побачила що навпроти папараці зробив фото, де ми майже поцілувалися.
-О боже, що я накоїла.
- Не хвилюйся, це не потрапить у пресу.
- Чому ти такий впевнений?
- Я про все подбаю.
- Добре, вибач.
- Немає за що просити вибачення, це не твоя провина, не роби так.
