(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

* * * Від імені Алексісу * * *

Вже кілька тижнів Алекс уважно спостерігав за новою співробітницею. Кожне замовлення без винятку вона виконувала ідеально і без будь-яких підказок. За цей місяць дівчина досконало вивчила меню, а рецепти страв, які найчастіше замовлялися, вона знала напам'ять. І бос усе сильніше переконувався, що Жозеф мав рацію, умовивши Ніколь залишитися. Банкети вони удвох відпрацювали так, що ніхто не міг подумати про те, що споконвічно були розбіжності з цього приводу.

Як до працівника у чоловіка до неї не було жодних питань і претензій. Але щось було в дівчині таке, що викликало в ньому бажання розгадати її таємницю. Але його власний принцип заборони відносин на роботі зупиняв будь-які рішучі дії. Намагаючись відігнати від себе зайві думки, Алекс вирішив увечері вирушити до нового клубу та просто розслабитися. Але до вечора ще було дуже багато роботи, якою він зайнявся, припинивши підглядати за Ніколь.

В обід до нього в кабінет постукав один із офіціантів, який повідомив, що в залі на нього чекає один старий знайомий, який наполегливо просив запросити боса приєднатися до нього для серйозної розмови.

Чоловік не міг взагалі зрозуміти про кого мова, оскільки давно вже не мав друзів. Але коли він вийшов до зали, на мить навіть завмер від подиву. Вже кого-кого, а саме цієї людини він ніяк не очікував побачити. Алекс не розумів, що тут потрібно було його головному конкуренту – господарю ресторану «Crystals» Ділану Хейзу.

У студентські часи ці двоє чоловіків були найкращими друзями. Всі дивувалися як вони з такими складними характерами знаходили спільну мову один з одним. Але одного разу справа дійшла до бізнесу і на цьому їхньому шляху розійшлися. Ніхто нікому не збирався поступатись і шукати компроміс, комфортний для них обох. І в результаті все це перетворилося на постійну війну за місце під сонцем, а друзі в мить стали практично заклятими ворогами.

– Не чекав знову зустріти тебе у моєму ресторані. Чи свій уже набрид? А може, стали не смачно готувати? – в'їдливо помітив Алекс, підходячи до столика, за яким сидів Ділан власною персоною.

– А ти, я подивлюся, все такий же мудак, як і був раніше, – усміхнувся у відповідь Ділан, вдаючи, що не помітив його питання.

– Твоя думка тут нікого насправді не цікавить. Та й не скасовує це мого питання. Що ти тут забув? – чоловік вже починав дратуватися, пам'ятаючи якими брудними методами той домагався свого.

– Тихіше тихіше! Заспокойся, Алексе! – посміхнувся чоловік. – Я тут у справі. І не хвилюйся, надовго не затримаюся. Мені не цікаво це убоге місце.

Містер Коулман сів за столик навпроти чоловіка, ледве стримуючи гнів у собі. Щось його дуже сильно насторожувало у цьому візиті. Але він не збирався здаватися, доки не дізнається правду.

– Я уважно тебе слухаю!

Ділан швидко дістав із внутрішньої кишені фотографію і поклав просто перед колишнім другом.

– Хто це така? – вдав Алексіс, що не знає її. – І яке відношення я маю до неї?

– Та ось хотів тебе за старою дружбою попередити, щоб ти за жодних умов не приймав її на роботу.

– З чого раптом така турбота? - з сарказмом запитав Алекс, розуміючи, що не просто така рекомендація. Але він не збирався розповідати, що вона вже працювада у його ресторані.

– Вона працювала у мене. І я вже одного разу попався на її хитрощі. Насилу вибрався після. Я надто пізно зрозумів, що вона влаштовується на роботу, щоб охмурити всіх мужиків, які крутяться навколо неї. Дуже хитра та нахабна особа.

– І що вона такого тобі зробила, що ти навіть зволив до мене прийти, порушуючи свою обіцянку?

– Вона намагалася особисто мене спокусити, щоб отримати підвищення, – Алексіс всередині уїдливо посміхнувся. Він бачив, з яким побоюванням дівчина погоджувалась на запропонований контракт, тому йому абсолютно не вірилося словам колишнього друга.

– Яка цікава спроба знову втрутитись у моє життя. «Дякую» за турботу, але я, мабуть, обійдуся без твоїх рекомендацій. Я давно навчився розумітися на людях. Ти свого часу мені в цьому дуже допоміг. А тепер, якщо ти не збираєшся тут обідати, я попрошу тебе покинути мій ресторан.

– Ти зробиш велику дурість, якщо довіришся цій шахрайці. Вона обкрутить і тебе, як останнього ідіота.

– Тобто ти зараз у моїй присутності визнав себе ідіотом? – голосно засміявся господар ресторану. – Похвально! Я в тобі не сумнівався!

– Я подивлюся на тебе, коли вона охмурить весь твій персонал і пустить усю твою справу під укіс, – Ділан різко кинув зім'яту серветку на стіл і, голосно відсунувши стілець, підвівся, височіючи над колишнім другом. – Ти ще згадаєш мої слова. Та тільки пізно буде. Вона знищить усе, що ти творив.

Алекс Коулман голосно поплескав чоловікові, що стоїть навпроти.

– Браво! Ефектне було уявлення. Де вихід, ти знаєш!

І чоловік підвівся, швидким кроком повертаючись до свого кабінету. Відразу ж він зателефонував Адель, вирішивши не відкладати з'ясування всіх обставин звільнення Ніколь із попереднього ресторану.

– Місіс Тейлор, запросіть до мене нову помічницю Жозефа. Чим швидше, тим краще.

– Містере Коулман, перепрошую, але її немає. Вона годину тому відпросилася, посилаючись на погане самопочуття. Дівчина була вся бліда, і я не могла їй відмовити.