(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

– Мені надійшла інформація, що вчора містера Хейза знайшли мертвим у своїй камері. За попередніми даними, у чоловіка зупинилося серце і врятувати шансів не було. Його тіло виявили під час вечірнього обходу. Після розтину будуть точні дані про те, що сталося.

– І що буде потім?

– Як тільки ми отримаємо офіційний медичний висновок, справа буде закрита у зв'язку зі смертю підозрюваного. Якщо він не має спадкоємців, то все його майно буде виставлене на продаж на аукціон.

– Тримайте мене в курсі, будь ласка! – розгублено промовив Алекс. Він був шокований таким поворотом подій. Коли прокурор зник за дверима будівлі суду, вони мовчки попрямували до машини. Ніхто з них нічого не говорив, оскільки обидва не очікували нічого подібного. Чоловік повернувся до ресторану і майже одразу закрився у своєму кабінеті, попередивши Адель, щоб його ніхто не турбував. Декілька разів Ніколь намагалася з ним поговорити, але той не відповідав.

Алекс налив собі віскі у склянку і поринув у свої роздуми. Йому щиро було шкода друга, хоч і розумів, що той отримав у житті те, що заслужив. Якоїсь миті він пошкодував, що тоді, багато років тому, відвернувся від нього. Але десь у душі Алексісу не давала спокою думка, що в житті нічого не буває випадково і всі події відбувалися з певною метою.

Випивши всю пляшку віскі, чоловік трохи заспокоївся і зміг хоч якось упорядкувати свої думки. І коли Ніколь вкотре постукала до його кабінету, Алекс, стоячи на нетвердих ногах, таки відкрив їй.

– Алексе, як ти? – тихо спитала вона, намагаючись приховати здивування його станом. Вона ніколи не бачила його п'яним.

– Як бачиш… – сів він на диван, обхопивши голову руками. – Я не можу повірити, що так сталося…

– Але ж він заслужив на це…

– Ні, Нікі... Він заслужив покарання за свої злочини, а не смерть в одиночній камері без шансу на порятунок. Я ніколи не бажав йому подібного, – Алекса починало трусити від усвідомлення ситуації.

– І що ти збираєшся робити? – Ніколь присіла з ним поруч, намагаючись обійняти, але він не реагував на її дотик.

– Чесно? Нічого… Хоча… Єдине, що хотілося б – це викупити його ресторан. Я хочу зберегти людям робочі місця.

– Ти певен, що зможеш?

– Не знаю. Але спробувати варто.

– Моя допомога потрібна? – дівчина провела пальцями по волоссю, а Алекс прикрив очі від задоволення.

– Просто будь поруч. Це найважливіша допомога. Без тебе мені буде дуже важко.

– Я поруч. Назавжди, коханий! – прошепотіла Ніколь і доторкнулася губами до його щоки, намагаючись передати йому свою впевненість і підтримку. – Ми впораємося. Подумай у тому, що всі наші серйозні проблеми нарешті позаду.

– Згоден, – він притис до себе дружину, відчуваючи, що справді разом з Ніколь може згорнути гори в будь-якій ситуації.

Їм знадобилося не менше ніж півроку, щоб нарешті вирішити всі питання з рестораном «Crystals» та передачею права власності містеру Коулману. І коли всі документи були офіційно підписані, ресторан став частиною мережі «Lumiere». Усі співробітники змогли спокійно продовжувати свою роботу. Багатьом було складно звикнути до нового господаря та нових правил роботи, але поступово спільними зусиллями їм вдалося налагодити взаємини у колективі. І вже до перших роковин їхнього одруження вся мережа успішно працювала і радувала, як постійних відвідувачів, так і нових.