Твій на місяць - Анастасія Соловйова

З того дня минув тиждень.

У двері голосно стукають, і в кімнату одразу заходить староста гуртожитку.

— Асю, тебе вахтерка кличе. Щось термінове.

Засовую телефон у кишеню джинсів та спускаюся на перший поверх. Майже одразу вловлюю апетитний запах м'ясної піци. Тітка Люба вирішила побалувати себе?

— Здрастуйте! — киваю вахтерці, намагаючись зрозуміти, звідки долинає знайомий аромат.

— Асю, тобі кур'єр піцу привіз. Замовляла? — одягнувши окуляри, питає тітка Люба.

— Ні, — знизую плечима. Дивно, може, кімнатою помилились.

— Ось, дивись, — вахтерка дістає з-під столу величезну піцу з моєї улюбленої служби доставки. — Це ти замовляла?

— Ні.

Безглузда ситуація. Про всяк випадок оглядаю білу коробку ще раз, потім відкриваю її, не встоявши перед спокусливим запахом. Все ж таки цікаво, з чим піца.

М'ясна, з сиром, каперсами, прошутто та артишоками. Ми з Ромою пробували таку в Італії. Але звідки у нашому місті піца із артишоками? Вони продаються лише в елітних супермаркетах.

— Напевно, це все ж таки мені, — тихо кажу, зовсім нічого не розуміючи.

Беру коробку і піднімаюся на останній поверх, заходжу до кімнати, дістаю гарячий шматок піци і кусаю його. Сир тягнеться нескінченною тонкою ниткою, незвичний смак артишоку б'є по рецепторах, пряно-гострий соус ідеально гармонує з моцарелою та прошутто. Жую, продовжуючи тупо дивитись кудись у стіну.

Рома вирішив подарувати мені піцу на день народження?

Пиликає телефон. Бачу повідомлення у телеграмі:

"Смачного! Поїж, як слід, тому що попереду тебе чекає захоплюючий квест завдовжки в кілька годин. Я дізнався, що ти вільна до сьомої, тож ти встигнеш виконати всі завдання. Якщо виникнуть труднощі з відповіддю, ти завжди можеш отримати підказку. Пиши мені, і я допоможу.

Перше завдання. У якому закладі є такі ж дивовижні та незвичайні страви, як піца з артишоками?”

Жадібно їм, перечитуючи повідомлення. Усередині відбувається щось неймовірне: ейфорія, адреналін, лютий інтерес та наснага. У венах закипає драйв, голова паморочиться, губи розтягуються у посмішці. Рома не забув моєї телефонної розмови з батьком. Тоді я мимохіть згадала про квест, який вигадала мама, зізналася, що найбільше мені сподобався сам процес розгадування, а не кінцевий результат.

Як Рома здогадався? Почув кілька речень, сказаних на підлозі готельного номера, та запам'ятав мої слова? Неймовірно.

Всьоме переглядаю повідомлення. Очі вологі, кімната пливе і ховається в тумані, серце шалено стукає, навіть кінчики пальців зволожуються. Я знову почуваю себе живою та щасливою.

Ставлю коробку з залишками піци в холодильник, накидаю легку куртку і вибігаю на вулицю. Я чудово знаю, де на мене чекає друге завдання квесту.