Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо
Йдеться про перший публічний виступ по радіо Сталіна, новопризначеного Верховного головнокомандуючого Збройними силами СРСР. Звертають на себе увагу три важливі теми в промові: а) гітлерівський напад загрожує «національній державності» росіян, українців та інших «вільних народів СРСР» і ставить питання про «життя і смерть Радянської держави» і «народів СРСР»; б) в цій боротьбі Радянський Союз не буде сам, допомогу вже пообіцяли Черчілль та Рузвельт; в) тил буде скріплений боротьбою «винищувальних батальонів» із засланими і внутрішніми ворогами та знищенням території, яку будуть покидали радянські війська.
Остання тема — це тактика «спаленої землі», про яку Сталін так висловився: «При вимушеному відході частин Червоної армії потрібно вивозити весь рухомий залізничний транспорт, не залишити ворогові жодного паровоза, жодного вагона, не лишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні виводити всю худобу, хліб здавати під охорону державних органів для вивезення його в тилові райони. Все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, що не можна вивезти, повинно бути, безумовно, знищене».
Вказівка місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність, була вже дана у директиві Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. У виступі Сталіна 3 липня 1941 року було оприлюднено ці постанови. Політика була узаконена спеціальною постановою Державного комітету оборони від 22 липня 1941 р. та іншими документами. Тактика «спаленої землі» застосовувалась на всій території, що мала потрапити під окупацію, без винятку.
(обратно) 61Спостерігаючи за швидким відступом радянських військ, а за ними й партійних та радянських функціонерів, та евакуацією промислових підприємств, населення розуміло, що воно залишається кинутим напризволяще владою. Питання ускладнювалося тим, що всі продовольчі запаси знищувались або вивозились у тилові райони СРСР. У ряді місцевостей люди почали виявляти незадоволення. В Донбасі спостерігались випадки, коли жителі забороняли вивозити обладнання та затоплювати шахти. Зокрема, це мало місце в Кагановицькому й Серговському районах Ворошиловградської (нині Луганської) області. Населення вимагало припинити вивезення обладнання, брало під свою охорону промислові об'єкти. Подібних прикладів було багато. Щоб не залишатись голодними, у багатьох містах і селищах люди розбирали продовольство з маґазинів, складів, що були підготовлені до вивезення у східні райони, але були кинуті, оскільки представники влади поспіхом евакуювались.
(обратно) 62Комсомольці.
(обратно) 63У березні 1919 р. проти радянської влади виступив селянський повстанський загін, очолюваний отаманом Зеленим (Д. Терпило). Його штаб знаходився в с. Трипілля на Київщині. У боях з більшовицькими військами загін Зеленого зазнав поразки, але у червні 1919 р. він захопив Трипілля, Обухів, Черняхів, загрожував Києву.
Проти повстанців кинули з Києва озброєний загін у 1,5 тис. осіб, у складі якого знаходилось, за радянськими джерелами, 100 комсомольських активістів з Києва. Саме вони були залишені обороняти с. Трипілля, яке незабаром оточив повстанський загін Зеленого. Захопивши село, повстанці вчинили розправу над комсомольцями. В радянській історіографії ця подія відома як «Трипільська трагедія».
(обратно) 64У міжвоєнний період за межами УРСР в європейських країнах проживала українська політична еміграція, яка мріяла відродити незалежну українську державу і боролась за це. Інформація про це проникала на територію СРСР. Певна частина населення сподівалась на визволення від комуністичного тоталітарного ладу, свої сподівання пов'язувала з відновленням українського уряду, очолюваного в часи української революції С. Петлюрою, В. Винниченком або іншими національними провідниками. Вони виступали символами національно–визвольної боротьби. Люди старшого покоління пам'ятали, що в 1917–1920 рр. вони очолювали боротьбу українського народу за незалежну державу.
(обратно) 65ГПУ — Головне політичне управління при НКВС РРФСР — було створене на базі ВНК — Всеросійської надзвичайної комісії — для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та посадовими злочинами (російська абревіатура — ВЧК). ВЧК була використана для утримання влади і знищення тих, хто протистояв режимові. Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) від 6 лютого 1922 р., ВЧК було реорганізовано у ГПУ. ВУЦВК скасовував Всеукраїнську надзвичайну комісію та її місцеві органи (російська абревіатура — ВУЧК) постановою від 22 березня 1922 р. При НКВС УСРР було організовано Державне політичне управління УСРР, місцевими органами якого були його губернські відділи, що створювались при губернських виконкомах і діяли на підставі особливого положення, затвердженого Президією ВУЦВК.
Реальної зміни природи більшовицької репресивно–каральної системи не сталося, а досвід ВЧК став надбанням ГПУ.
15 листопада 1923 р. було створено Об'єднане державне політичне управління (Объединенное государственное политическое управление — ОГПУ) при Раді Народних Комісарів (РНК) СРСР. Відповідно до московських реформ 13 серпня 1924 р. ВУЦВК та Раднарком УСРР затвердили положення про заснування ГПУ при РНК УСРР. Голова ГПУ УСРР (він же уповноважений ОГПУ СРСР) входив до складу уряду з правом вирішального голосу. ГПУ повинно було виконувати всі завдання ВУЦВК і РНК УСРР, а у своїй оперативній діяльності керуватися директивами та розпорядженнями ОГПУ СРСР. «Золотухою» називали акції ГПУ з вилучення коштовностей у населення.
(обратно) 66«Торгсін» — торгівля з іноземцями (по–російськи — торговля с иностранцами). Для того щоб викачати з людей золото та коштовності, була відкрита мережа магазинів, наповнених іноземними або дефіцитними товарами. Громадяни здавали свої коштовності, отримували купони, за які могли купити харчові або речові товари.
(обратно) 67