Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

Баришполь–Бориспіль — місто обласного підпорядкування Київської області. На його околиці нині розташований міжнародний аеропорт, збудований у повоєнний час.

СС — SS. Німецька абревіатура Schutzstaffel — охоронні загони. Оригінальне, напіввійськове елітарне формування німецьких нацистів, одна з головних опор нацистського режиму. В 1925 р. виокремилась у три штурмові загони (СА) як особиста охорона фюрера. З 1929 р. — очолювана Г. Гімлером. З 1934 р. — самостійна організація. Перебравши контроль над поліцією та службою безпеки, СС стала головним інструментом масового терору в Німеччині і на окупованих територіях. У 1941 р. СС почала творити свої власні військові формації, так звані Waffen–SS (Військове відділення СС).

Всупереч до пізнішого міфу про народне походження вислову «велика вітчизняна війна», це поняття першим вжив О. Ярославський в односторінковій статті в газеті «Правда» 23 червня 1941 р. Сталін у своєму виступі 3 липня 1941 р. вживав лише терміни «всенародна вітчизняна війна», «велика війна», «визвольна війна».

У наказі Сталіна від 7 листопада 1944 р., виданому з нагоди 2 7–ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції вживається вислів «Велика Вітчизняна війна».

Питання про втрати у війні з нацистами в СРСР вважалось політично небезпечним, а тому правда в цьому питанні ретельно дозувалася. Сталін у 1946 р. назвав цифру радянських безповоротних втрат 7 млн. осіб. Незабаром заступник Голови РНК СРСР М. О. Вознесенський визначив кількість загиблих у 15 млн. М. Хрущов під час «відлиги» назвав цифру понад 20 млн. Врешті група московських дослідників на початку 90–х років довела, що втрати на фронті і на окупованій території становлять понад 27 млн. осіб. Ця цифра, яку публічно назвав і М. Горбачов, ще потребує подальшого уточнення. Точних даних про втрати українців не існує: говорять про 8, 13 і навіть 16 мільйонів осіб, які стали жертвами війни 1941–1945 рр.

Автор цілком справедливо пише про трагічну долю радянських військовополонених. Сталін відмовився свого часу підписати міжнародні угоди щодо прав військовополонених, відкинувши допомогу Міжнародного Червоного Хреста, який опікувався військовополоненими. Зі свого боку, гітлерівське керівництво завчасно вирішило позбавити радянських полонених будь–яких людських прав. Отже, виходило, що вони як з радянського, так і з нацистського боку опинились поза законом.

Точних даних про українців–полонених не існує, однак їх відсоток дуже великий. Зокрема, на Південно–Західному, Південному фронтах був значний відсоток українців. Крім того, в перші місяці війни до лав діючої армії з території України було мобілізовано понад 3 млн. чоловік. Всього в полон до ворога, за останніми даними, потрапило 6,2 млн. осіб. Можна зробити висновок, що 25–30, а може, й більше відсотків від усіх полонених становили українці.

Є дані про те, що під Києвом потрапило в полон близько 655 тис. військ Південно–Західного фронту, понад 100 тис. залишили в полоні війська Південного фронту в районі Умані, близько 330 тис. полонених було захоплено в Криму і внаслідок Харківської операції весною 1942 р. Мільйони полонених потрапили в полон на інших фронтах.

Яким було ставлення в народі до німців на початку війни, є занедбаною темою, яка ще чекає свого серйозного дослідника. Певна частина українського населення, особливо західноукраїнського регіону, чекала приходу німецьких військ. У центральній і навіть на східній Україні було чимало прихильників вигнання большевиків, відповідальних за недавній голодомор й інші репресії. Мільйони людей зневірилися у «соціалістичному раї» і бажали перемін, які пов'язували з початком війни. Однак цілком очевидно, що з різних причин багато людей залишилися вірні радянській владі впродовж усієї війни.

З початком війни члени різних народів у «союзних республіках» вбачали реальну можливість здобути незалежні національні держави. З цією метою чимало військових різних національностей масово переходили на сторону німецької армії, виявивши бажання боротися зі зброєю в руках проти радянської влади.

Німецькі генерали вже почали формувати з бажаючих окремі національні армії. Однак Гітлер заборонив це робити, дозволивши використовувати їх на допоміжних службах (охорона комунікацій, боротьба з партизанами тощо). У Збройних силах Вермахту служило понад 1 млн. радянських військових. Є дані, що у війську Вермахту служило понад 250 тис. українців, решту складали російські, татарські та інші військові формування.

Загальновідомо, що після процесу маршала Тухачевського та інших вищих керівників армії, яких обвинувачено в змові проти Сталіна та союзі з ворогами СССР (?), в 1937–38 рр., під час «чистки» рядів армії, було фізично знищено десь коло 40–50.000 совєтських офіцерів, в тім числі коло 60 відсотків вищого командного складу армії (з загальної кількости 5 маршалів залишилось живими 2, з 15 командармів — 3, з 85 командирів корпусів — 28, з 195 командирів дивізій — 85 та з 406 командирів бриґад залишилось 186).

Ще не досліджено, наскільки в Україні було знане існування цієї книжки, а особливо її зміст. Праця Гітлера «Mein Kampf» («Моя боротьба») була написана під час його перебування в 1924–1925 рр. у в'язниці за спробу державного перевороту. В ній він помістив власну автобіографію, а також розгорнуту програму нацизму, яку згодом часто цитували пропагандисти у СРСР. В кінці 1925 р. вийшов перший том, а наступного року — другий. За 8 років до приходу нацистів до влади було продано 228 тис. примірників. До 1941 р. розійшлося понад 7 млн. Книга стала своєрідною «біблією» для нацистів.

Стрижнем світогляду викладеного в «Майн Кампф» була ідея про перевагу германців як «арійської» раси над рештою народів. Тільки арійці, стверджував Гітлер, володіють творчим генієм в усіх галузях — науці, техніці, мистецтві.