Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо
Успіхи німецьких Збройних сил, основу яких становили механізовані танкові дивізії, переконали Сталіна у помилковості суджень Ворошилова, Будьонного та інших. Ворошилова у 1940 р. було знято з посади наркома оборони. Знову приступили до формування механізованих корпусів, але час було згаяно, Сталін зрозумів, що необхідно формувати переозброєння армії.
Більшість командирів почали переводити з кавалерійських дивізій у танкові, але ж вони не мали досвіду. Крім того, понад 47 тисяч командирів різних рангів було репресовано. Напередодні війни довелося повертати з ГУЛАГу тих командирів, яких не встигли розстріляти, та готувати нові кадри танкістів. Все це негативно позначилося на боєздатності Червоної армії в 1941 р., коли Німеччина напала на СРСР.
(обратно) 45Перед війною та особливо з початком війни німецьке командування засилало у тил радянських військ своїх агентів з метою здійснення диверсій і збору розвідінформації. Для боротьби з ними Раднарком СРСР 24 червня 1941 р. видав постанову про створення у прифронтових республіках і областях винищувальних батальйонів. На допомогу їм створювались групи сприяння, члени яких слідкували за появою невідомих осіб, німецьких літаків, які скидали парашутистів, особливо у прифронтових районах. Сталін вимагав рішучої боротьби проти шпигунів, диверсантів, розповсюджувачів чуток.
Створювалося враження, що саме останні виявилися головною небезпекою для режиму і найважливішим об'єктом для діяльності органів безпеки. Було видано спеціальний указ Президії Верховної Ради СРСР, за яким винних у розповсюдженні чуток карали ув'язненням на строк від 2 до 5 років.
Певною мірою, як пише Ф. Пігідо, боротьба зі шпигунами набрала характеру масової шпигуноманії, коли у шпигунстві запідозрювали невинних людей. Особливо лютували органи державної безпеки, націлені на пошуки замаскованих справжніх, а часто і уявних ворогів. У директиві органам НКДБ наркома безпеки СРСР В. Меркулова від 23 червня 1941 р. вказувалось «розглянути справи на всіх заарештованих органами НКДБ й скласти списки на тих, котрих ви вважаєте за доцільне розстріляти» (З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВС, КДБ. — 1994. — №1. — С. 191–192).
Заходи в боротьбі з нацистською агентурою, набирали потворних форм, виливалися в організацію репресивних акцій. Органи держбезпеки у прифронтових районах або в тих місцевостях, що могли стати ареною бойових дій, заарештовували «сумнівних» осіб чи потенційних ворогів, піднімали слідчі справи попередньо репресованих та тих, хто вже відбув покарання. Фабрикувалися нові справи, військові трибунали вершили у тюрмах «суд», оголошуючи, як правило, смертні вироки. З відступом радянських військ місцеве населення, розшукуючи рідних, виявляло у в'язницях тисячі, десятки тисяч розстріляних «ворогів» радянської влади. Подібна картина спостерігалась, починаючи із західних областей, на всьому шляху відступу радянських військ.
(обратно) 46«Піонери» — напіввійськова організація дітей, здається, від 6 до 16 років, де їх виховують у комуністичному дусі. В 16 років піонерів «передають» комсомолові — Союзові комуністичної молоді.
(обратно) 47Лише значні члени комуністичної партії мали право тримати приймачі.
(обратно) 48Щоб запобігти прослуховуванню інформації про події на фронтах з неконтрольованих владою джерел, комуністичний режим вдався до реквізиції радіоприймачів у населення у прифронтових районах. З метою «дозування» інформації про події на фронтах та у світі було створено «Совинформбюро». Дозована інформація про події на фронтах і у світі, вилучення радіоприймачів, неправдиві повідомлення «Совинформбюро», що друкувалися в пресі, все це призведе до породження різних чуток, що в цілому вірно трактуватимуть події, пов'язані з поразками Червоної армії.
Автор спогадів слушно пише, що наказом система показувала довіру народові, в «любові» до якого перед тим неодноразово клялася.
(обратно) 49С. І. — російською мовою «сетевой индивидуальный» радіоприймач, тобто «мережевий індивідуальний».
(обратно) 50А. Стессель — російський генерал–лейтенант. Під час російсько–японської війни був начальником укріпленого району в Порт–Артурі. Здав фортецю противнику. Засуджений військовим судом до страти, був помилуваний царем.
(обратно) 51У травні 1918 р. в Українській партії соціалістів–революціонерів стався розкол. Ліва частина утворила партію, яка за назвою газети «Боротьба» дістала назву «УПСР — боротьбістів». «Боротьбісти» визнавали радянську владу, але не згоджувалися з більшовиками у питанні самовизначення України. Боротьбісти домагалися утворення незалежної від Росії Радянської України, яка б перебувала з РСФРР у дружніх стосунках. 1920 року, комуністи примусили партію боротьбістів «самоліквідуватись». Чимало її членів вступили до КП(б)У і брали участь в «українізації». Згодом майже всі були репресовані. Наприклад, можна згадати колишнього наркома освіти Олександра Шумського. Ф. Пігідо, говорячи «один сам застрілився», має на увазі П. Любченка, який займав посаду Голови Раднаркому УРСР і застрелився під час роботи серпневого (1937 року) Пленуму ЦК КП(б)У, на якому його звинувачено у створенні підпільної «буржузно–націоналістичної організації», і стало зрозуміло, що його передадуть по закінченню засідання до НКВС.
(обратно) 52В СРСР питання про дезертирство у Червоній армії взагалі замовчувалось. Нині видруковано чимало джерел та досліджень, що засвідчують масове дезертирство з лав безладно відступаючих частин і з'єднань, а також знов мобілізованих, яких непідготовлених, часто беззбройних кидали у бій, де вони масово гинули або потрапляли у полон. У військах тоді спостерігалась паніка, поразницькі настрої. В початковий період війни саме радянське командування не знало справжнього становища
