Спомини - Йосип Сліпий

Марилька Висока. Її подальша доля невідома. Див.: C. Т. Даниленко. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка). Київ 1972, с. 266–290. ">[483]. Як відомо, усю царську родину розстріляли большевики в 1918 році на Уралі. Ще за Польщі одна женщина-лікар оповідала мені, що вона служила в армії Колчака і Юденича і що як вони зробили контрофензиву, відігнали большевиків і прийшли на те місце, де була розстріляна в підземеллю царська родина, то все було спалене і найшли тільки кілька дорогих каменів в попелах. Тікати там не було куди, бо простір був замкнений муром, і тому всякі самозванці були лжецарівни, такою була і Радіщева. Вона зачала подавати себе за царівну Татяну, приїхала до Києва, там нею зайнявся польський прелат С.[484] Звідтам приїхала вона якось до Варшави, зачала писати свої спомини, описуючи з подиву гідною точністю життя царської родини. Вона була і у Варшавського архиєпископа кардинала Каковського[485], але він не захоплювався нею, тому що “її батьки-царі, — казав він, — кривдили польський нарід”. А виїхала вона з якимсь мужчиною, що подавав себе за лікаря, лічив людей і тим собі їх з’єднював. Татяна казала, що він є незаконним сином царя.

Не знаю, в який спосіб знайшла вона дорогу до Митрополита, бо про це я не міг нічого довідатися, лише чув про неприхильність кардинала Каковського. Митрополит Андрей прийняв її з отвертими руками, одначе про те мені нічого не говорив, бо знав, що я тим не буду захоплюватись, і примістив її в монастирі в Підмихайлівцях у матері Моніки Теодорович[486]. Мені лише розповів перипетії отець Величковський[487] і, мабуть, мати Моніка, хоч вона була зобов’язана до секрету. Єпископ Чарнецький знав це, бо думав, що і я знаю під секретом. Митрополит і о. Климентій помагали їй літографувати її спомини, які були писані інтеліґентно, переконливо і незлою польською мовою, а не російською. Вона твердила, що Едвард