Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Ми наведемо приклад з с. Пшебраже (у книжці, мабуть, неправильно, опущений), тому що він зображає сплетення декількох взаємно суперечливих мотивів або вимірів, зокрема, амбівалентність постатей «героїв і зрадників» та спроб врятувати від деструкції сімейні (тут у змішаній родині) зв’язки, але, всупереч виникаючій з походження родинно-політично-національній солідарності:

«Наша розвідка на чолі з Зигмунтом Джевецьким, який з 30-річним сином був у Пшебраже, а його дружина-українка залишилася з молодшими дітьми в селі Тараж неподалік села Колки на господарстві, орієнтувався в ситуації. Було відомо, які умови УПА ставила змішаним польсько-українським подружжям. Щоб уникнути найгіршого, тобто смерті від рук бульбівців, він домовився з дружиною, що начебто втік з сином до „ляхів”. Дружина Джевецького не піддалася бандерівським вимогам, щоб чоловіка-поляка вбити. Вони домовилися, що зустрічатимуться в домовлених місцях і за допомогою узгоджених світлових сигналів у вікнах, щоб не потрапити в засідку. З села Пшебраже до села Колки було 25 кілометрів. Уночі Джевецький ішов відомими йому лісовими дорогами й стежками, зустрічався зі своєю дружиною в домовленому місці і отримував від неї новини зі штабу УПА. Брати дружини Джевецького були високопоставленими провідниками УПА і працювали в штабі. Таким чином новини, які передавала Джевецькому його дружина, були вірогідні. Після повернення з села Колки, Джевецький передавав найновіші інформації командуванню».[26]

Подібні поділи й дилеми потрібно бачити в ширшому, але не завжди взятому до уваги, контексті. Отже, майже всі прояви позитивної постави, на яку здобувалися українці по відношенню до поляків,[27] становили, з точки зору політики ОУН-УПА, акти колабораціонізму з ворогом і зраду національних ідеалів, що заслуговувало на правильну й безпощадну помсту. Тим не менше, відносно часто потрапляючи на інформацію про вбивства УПА українців за «сприяння» або «допомогу» полякам, їх «підтримку» чи навіть «утримування контактів» з ними (без уточнювання яких-небудь додаткових обставин), може скластися враження, що польські свідки й автори праць піддаються певному автоматизму, піднесено мотивуючи майже кожен злочин. Записи у такій фрагментарній формі ми залишили, якщо з аналізу контексту події виникало, що вказаний привід є правдоподібним. Слід їх трактувати швидше як сигнал справи, щоб не «загубити» самого факту, ніж як вирішальні підсумки.

До книжки ми додаємо невеликий за об’ємом додаток, присвячений актам допомоги й доброзичливості, яку українцям пред’явили поляки. Він стосується, перш за все, територій Польщі у повоєнних межах та періоду, коли українське населення підлягало виселенню до СРСР (1944–1946 рр.) та на Західні землі (1947). Ситуація обох народів – сторін конфлікту – була настільки різною, що включення цього додатку у вигляді рівноправного розділу книжки (що спочатку планувалося), могло б сприйнятися як спроба релятивізувати українські злочини проти поляків і поставити знак рівності між винищенням народу та примусовим виселенням. Ми лише сигналізуємо про проблему, яку варто ретельно вивчити.[28]

Як пише Станіслав Стемпєнь, тоді зафіксовано «приклади солідарності, співчуття і допомоги переселенцям. Це було характерне особливо на територіях, де сусідські відносини складалися добре, де не мали місця взаємні антагонізми й сутички. Такі постави, значною мірою, виникали з родинних стосунків між поляками й українцями (для Східної Галичини характерними були змішані шлюби). [...] Локальні зв’язки, хороші сусідські та сімейні взаємини призводили до того, що дехто пробував захистити українців від виселення. По суті, це було можливе лише після документального доведення польської національності, що робилося, в основному, шляхом подачі римо-католицьких свідоцтв про народження, а також свідчень сусідів або солтиса, що дані особи не є українцями і не мають нічого спільного з українським підпіллям. Тоді ж намагалися здобути документи, які підтверджували службу в повоєнному Польському війську або „залагоджували” в чиновника з операції „Вісла”, щоб він не вносив даної родини у список призначених на виселення. [...] заміна свідоцтв про народження відбувалася добровільно самими українцями, які прагнули уникнути виселення, а не під тиском римо-католицького духовенства. [...] у джерелах ми знаходимо також інформацію про видачу фіктивних свідоцтв про народження. Не можна, отже, говорити про використання скрутної ситуації греко-католиків для збільшення стану володіння Римо-Католицького костелу. Такі документи в жодному разі не означали зміни приналежності за віровизнанням, ані не зобов’язували до релігійної практики в Римо-Католицькому костелі. [...] Випадки солідарності з українцями підтверджують також звіти українського підпілля, в яких інколи можна знайти інформацію, що навіть солдати, які брали участь у переселеннях, рекомендували українському населенню спробувати перечекати акцію, переховуючись разом з майном в лісах. [...] з огляду на репресії органів безпеки, які трактували допомогу українському населенню як злочин співпраці з УПА, а також з приводу сильної пропаганди, антипольських виступів зі сторони українського підпілля, а особливо до подій на Волині, допомога з боку поляків українським переселенцям не могла набрати ширшого характеру».[29]

Відомості, які описують випадки допомоги, ми намагалися уніфікувати згідно такої схеми:

1) Місцевість з її адміністративною приналежністю і орієнтовними статистичними даними на тему кількості і