Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
А от інформаторка виявилася більш проникливою: відповідаючи на питання, чому так важливо бути «іншими», вона відповіла: «Та так, всі сурмлять про те, які вони особливі, але всі готи мають однаковісінькі “стіли”! Розумієте до чого я? …Ох, які ми індивідуальні у рваних топах-сітках і нью-рокзах (марка черевиків)» А третій респондент все гарненько підсумував і напрочуд відверто пояснив суть конфлікту: «Та ніхто не стає готом, бо хоче виділятися, але разом з тим ти хочеш бути не таким, як усі. У компанії готів ти зливаєшся з готами, але для інших — ти відрізняєшся».
Останній коментар свідчить на користь мого припущення про те, що англійська «ексцентричність» має командний характер — її суть радше полягає у колективній диференціації, а не в одноосібній оригінальності. Ми хочемо бути креативними та «іншими», але соромимося «виділятися», а ще хочемо бути своїми і вписуватися у товариство. Рішення є — приєднуємося до субкультурної групи і стаємо ексцентриками всі разом, однаково! Сидимо на двох стільцях одночасно, так би мовити: азарт повстанців та безпека конформістів. Який прекрасний компроміс по-англійськи! Зовсім трішки лицемірний, щоправда, але це таке, деталі…
Правила гумору
Закодовані одіжні одкровення неформалів, як і решта англійських розмов, наскрізь пронизані гумором. Раніше, пишучи про роль одягу в масовій культурі, я уже згадувала, наскільки важливим є правило про надмірну серйозність (Перша заповідь англійського гумору). На моє здивування, з’ясувалося, що цього правила строго дотримуються і члени молодіжних субкультур.
Загальновідомо, що молоді люди, особливо самовпевнені підлітки, схильні сприймати себе надто серйозно. Оскільки одяг служить першочерговим засобом відгородження від ненависної маси і одне від одного, одяг визначає приналежність до племені і засвідчує особистість, тож цілком прогнозовано, що молоді люди носяться з ним, як курка з яйцем. Це можна зрозуміти і пробачити. Я була готова, що в субкультурних групах не діятимуть правила іронії та не буде заборони на надмірне завзяття. Мені здавалося, що молоді племена не зможуть висміяти свої звички одягатися — і це цілком зрозуміло — а як зможуть, то робитимуть це неохоче.
Та я помилялася. Я недооцінила силу і всепроникність англійського гумору. Навіть серед неформалів, чия субкультурна ідентичність дуже залежить від племінної уніформи, як-от у готів, я виявила на диво високий рівень самоіронії. Може скластися враження, що готи, у тих своїх похмурих чорних костюмах, надто серйозні у ставленні до себе, але в розмові з’ясувалося, що вони по вінця сповнені суто англійською самоіронією. Дуже часто навіть вбрання в них зумисно іронічне. Якось на автобусній зупинці я розговорилася з готом у повному вампірському спорядженні — з крейдяно-білим обличчям, шарлатовими губами, довгим чорним волоссям та іншими атрибутами — аж тут помітила, що в нього футболка з написом «ГОТ» на самих грудях. «Що це означає?» — запитала я, кивнувши на футболку. «Це для тих, хто не зрозумів, що до чого, — відповів він напівжартома, — Ну, я ж не можу, щоб про мене подумали, що я просто зануда, як всі, розумієте?» Ми воднораз глянули на його напрочуд промовистий, непомильно впізнаваний костюм гота, і пирснули від сміху. Він ще потім зізнався, що має футболку з написом «СТАРИЙ СУМНИЙ ГОТ» і що такі принти дуже популярні серед його друзів-готів — вони їх носять, «щоб люди не сприймали нас аж надто серйозно, ну і щоб ми самі перестали ставитись до себе так. Чесно кажучи, ми іноді, як забудемось, цим грішимо. Та треба і з себе трохи погнати!».
Навчившись дешифрувати метамову субкультурного вбрання, ви зрозумієте, що дуже часто одяг виконує роль метажарту, який висміює строгий племінний дрес-код. Іноді, наприклад, готи люблять собі пожартувати з правила тотал-блек, яке зобов’язує їх одягати виключно похмурий інфернально-чорний одяг і почепити на себе щось по-дівчачому яскраво-рожеве. Традиційно готи зневажають рожевий колір. «Рожеве — це такий жарт, — пояснила юна готка з рожевим волоссям та в рожевих рукавичках, — адже рожевий суперечить самій ідеї готичності». Тож рожевокосі готи з рожевими аксесуарами сміються самі з себе, зумисно здіймають на глум не лише власні правила дрес-коду, а й основоположні в рамках племінної приналежності цінності та смаки. Як на мене, то вищу міру самоіронії уявити складно. Гумор — всьому голова, тричі слава!
Досі у дискусії про одяг я тільки те й робила, що критикувала англійців, однак нововідкрита здатність до самовисміювання — це, безсумнівно, риса, що може чимало компенсувати. Де б ви ще зустріли ярих членів молодіжних груп, зациклених на одязі, які можуть глянути на себе в дзеркало і сказати: «Та годі вже!»? Особисто я ніколи не бачила такого рівня самокритичності серед неформалів деінде у світі.
Ну що ж. Вампіри в іронічно-рожевому. Ще один пункт до списку «цим можна пишатися». Пригадую, що останній пункт в «списку для гонору» стосувався каламбурів у заголовках жовтої преси. Гмм. Ви вже, либонь, починаєте хвилюватися за мої смаки та висновки, та ви не могли не помітити чіткий патерн: рідкісні зблиски мого захоплення англійцями стосуються переважно почуття гумору — його, вочевидь, я ціную понад усі, можливо, навіть благородніші, риси характеру. Яка ж я все-таки англійка до кісток!
Почуття гумору також допоможе пояснити ще одну, дуже англійську, манію — любов до костюмованих вечірок. Деінде у світі теж влаштовують маскаради — всенародні і локальні святкування з перевдяганням, але ніхто, крім англійців, не влаштовує костюмовані вечірки щотижня — без жодної на те, навіть благенької, причини чи приводу. Чоловіки в нас, здається, мають особливий пунктик на перевдяганні у жіноче вбрання — вони не пропустять ані найменшої нагоди, щоб запакуватися у корсет, натягти панчохи в сіточку і взути туфлі на високих підборах. Показний мачо, перший хлопець на селі, стовідсотковий гетеросексуал (часто це військові, регбісти і т. д.) думає, що дуже кумедно прийти на костюмовану вечірку вбраним як жінка легкої поведінки. На мій погляд, це ще одна форма «колективної ексцентричності»: ми любимо порушувати правила дрес-коду, але тільки якщо це роблять усі. На час врегульованої правилами культурної ремісії, себто костюмованої вечірки, можна забути про сором’язливість.
Правила класовості
У наш час набагато складніше визначити класову приналежність за одягом, однак декілька надійних ознак все-таки є. Звісно, що таких надійних індикаторів як кашкет в ялиночку (типовий для робочого класу) та костюм в тонку смужку вже нема, але придивившись уважніше, можна відчитати неписані правила дрес-коду та деталі, що ледь помітно сигналізують про статус особи.
