Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Дім Райха повністю відійшов під потреби науки. Цокольний поверх став нашпигованою мікроскопами, електроскопами та іншими науковими прибамбасами лабораторією; його офіс на першому поверсі розділяв роль кухні й вітальні, а вільна кімната слугувала кабінетом терапії. У будинку був великий підвал — колишня кімната для ігор, — у якій Райх, очікуючи нових прихильників, встановив лавочки, що могли вмістити тридцять людей. Саме там він знову зібрав свою клітку Фарадея. Сітчаста коробка стояла прямо по центру наукової сцени — єдиний реквізит у порожньому підземному театрі.

З Райхового будинку можна було оком докинути до парку Флашінг Мідовз — місця проведення Світового ярмарку 1939 року, який він відвідав щонайменше тричі. Із кількістю відвідувачів у 45 мільйонів людей та покриваючи площу в 1200 акрів, ярмарок було присвячено темі «Світ завтрашнього дня»; відвідувачі могли злітати до Лондона на емуляторі ракети, покрасуватися на екранах перших маленьких телевізорів і спостерігати як семифутовий золотий робот, якого звали Електро, прогулювався, жартував та курив сигарети{368}. Америка виходила із Великої депресії, і антибізнесова політика президента Рузвельта, з усіма її атаками на монопольне право й схвалення страйків, на думку багатьох бізнесменів, сповільнювала одужання країни. Величезні корпорації, що доклалися до Ярмарку, хотіли зарекомендувати себе в очах народу, на відміну від патерналістичного уряду, відданими стражами майбутнього. Один із атракціонів на ярмарку символізував бажане суміщення постатей громадянина та клієнта: монументальний касовий апарат заввишки із триповерхову будівлю.

У Флашингу не було німецького павільйону, але був чехословацький: стояв недозібраний, нагадуючи про нацистське вторгнення в березні; пропонували побудувати «Павільйон Свободи», що відображав би становище тих, кого Гітлер відіслав у заслання, але на пропозиції все і завершилося. Відкривши ярмарок, президент Рузвельт виступив із промовою, яку «Herald Tribune» назвала «ввічливою, але гострою лекцією для Канцлера Адольфа Гітлера про доцільність і бажаність мирної співпраці між націями». Райх, як і багато його європейських однолітків, щиро симпатизував і захоплювався президентом Рузвельтом (Томас Манн, наприклад, із захопленням описував президента як «достойну відповідь європейським диктаторам»). Рузвельта, за словами історика Ентоні Гейлбата, «практично канонізували біженці, які, зазвичай, вважали себе скептиками за замовчуванням».

Внутрішньодержавні вороги Рузвельта, що притримувалися правих поглядів, презентували Новий курс як життєдайний ґрунт для радикалів та комуністів. Багато прихильників лівого крила запитували, чи то було Рузвельтове вирішення проблеми фашизму, чи перша ознака зараження ним. Нацистська пропаганда виставляла Рузвельта як авторитарного лідера, що йшов стежиною, яку протоптав Гітлер{369}. У листопаді 1940 року Райх писав шокованому А. С. Ніллу: «Я відчуваю стан тотальної спантеличеності й потрохи схиляюся до перерозгляду всього, що вивчив у Європі, щодо того, яким повинен бути справжній соціалізм. Якщо ви почуєте соціалістів та комуністів, які приїхали сюди, аби стверджувати, що Рузвельт — диктатор чи то фашист, вам усередині просто перемкне. Я починаю ненавидіти їх». Райх вважав, що Рузвельт «у сфері соціального забезпечення зробив більше, аніж будь-який російський комуніст міг лише мріяти»{370}.

Найвідоміший американський емігрант з Німеччини, Альберт Ейнштейн, ще від початку сходження Гітлера до влади 1933 року жив у Принстоні, де на його честь заснували інститут. Він також виступив із короткою промовою на Ярмарку в день його відкриття{371}. Із важким тевтонським акцентом Ейнштейн говорив протягом п’яти хвилин про космічні промені та субатомні частинки, що бомбардували землю енергією. Обіцялося, що на завершення презентації Ейнштейна десять променів із відкритого космосу буде захоплено приладом із планетарію Гейден, але коли великий фізик увімкнув те, що мало б стати неймовірним світловим шоу, сталося перенавантаження лінії й електрика зникла.

Найпопулярнішою атракцією Ярмарку була Футурама, до якої люди стояли в чотирьох чергах, тривалістю годину. Далі вони підіймалися звивистою рампою, що вела до високої вузької шпаринки, що слугувала входом до атракції. Всередині відвідувачі залазили до рухомої платформи і сідали на лавкоподібні сидіння, а потім вирушали в легку поїздку американськими гірками крізь утопічні пейзажі Америки 1960-х — «певним чином у вас складається практично довершена ілюзія польоту», як писали у «New Yorker»{372}. Гучномовці, вмонтовані у вигнуті підголівники, твердили: «Усі дивимося в майбутнє!» — і людей запускали по моделі атракціону, яка, стверджували, була найбільшою на ті часи і летіла крізь колосальні пейзажі, яким додавали смаку скляні куполи, повітряні тротуари, обертові аеропорти й грона хмародерів, й усе це перехрещено семисмуговими суперестакадами (створення Футурами спонсорувала «Дженерал моторс»). «Атомна енергія, — безвідмовно оптимістичний оповідач поїздки розказував мандрівникам, — використовується з розумом».

Можна уявити Райха, який, щойно прибувши, споглядає ідеалізовані Сполучені Штати із Футурами, зачарованого утопією, яку йому демонструють, і мріє про людей, які б могли жити в ній. Чи здавалася вона йому вільною від неврозу та захворювань, населеною сексуально-лібералізованими індивідами?{373} Що він придумав собі із космічних й атомних променів, які йому, мабуть, здавалися радше не енергією майбутнього, а оргонною енергією, яку він винайшов? Коли поїздка завершилася, вагонетки привезли відвідувачів атракціону на повномасштабний макет звичайнісінького міського перехрестя, яким американці ходитимуть через двадцять років. Раптово відвідувачі атракціону опинялися у весні 1960 року: час зародження декади, основними рушіями якої буде суспільство, яке так і не оговталось від шокових ідей та поглядів Райха, — світ, про настання якого 1939 року ніхто й підозрювати не міг. При виході з рухомої платформи людям роздавали синьо-білі жетони, на яких було гордо написано: «Я БАЧИВ МАЙБУТНЄ».