Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Намагаючись хоч якось покращити Райхові настрій, Бріль повів його до джазових клубів Гарлему, показував неонові світила на Таймз-сквер й відвів на пікнік на Джоунз-біч. Райха захоплювала етнічна каша Нью-Йорка і його очевидний егалітаризм: «Нью-Йорк — це справжнє місто», — писав він у своєму щоденнику після двох днів знайомства з ним. Райх розпинався в листі до Ельзи Лінденберґ: «Нью-Йорк величезний й цілком різниться від Берліна — простіший; а от вражень від нього більше. Люди спокійні, не поспішають, як я очікував; вони дружні та ввічливі; словом, ще не розчаровані і не зіпсовані»{357}.
Райх надіявся, що в Сполучених Штатах зможе почати усе заново і що там цінуватимуть його ідеї про секс та політику. Бріль та Вульф особисто назбирали 5000 доларів, необхідні, аби гарантувати Райхові візу, й організували для нього можливість вивчати курс «Біологічні аспекти формування характеру» в Нью-Йоркській школі соціальних досліджень, що давало Райхові те, чого він так хотів — академічну приналежність. Афідевіти, якими ті закидали Службу з питань імміграції та натуралізації, були такими похвальними, що радше походили на одну велику гіперболу: вони стверджували, що Райх є винахідником терапії, яка приведе до світової революції, й вітали його як нового Луї Пастера. Потинявшись на маргіналіях інтелектуальних кіл Європи, Райх тепер мав колег у науковій еліті: приблизно двісті європейських академіків — серед яких Ханна Аренд, Броніслав Маліновські, Еріх Фромм та Ліо Штраус — шукали притулку від нацистів у Нью-Йоркській Новій Школі, відомій під назвою «Університет у вигнанні».
Навіть більше, Гринвіч-Віллидж, де розташувалася Нова Школа, можна було сприймати як ґрунт, по-особливому родючий для Райхових ідей про революційну силу сексу. Натхненна діяльністю Фрейда революція сексуальної моралі почалася там ще до нестабільних двадцятих.
Представники богеми кварталу, як ото письменники Макс Істмен та Флойд Делл, і анархістка Емма Ґолдмен, яка відвідувала 1909 року лекції Фрейда, та Мейбл Додж, яка завідувала авангардистським салоном у своєму помешканні на П’ятій авеню, сприйняли й викривили психоаналіз так, аби він підлаштувався під їхню філософію вільної любові{358}. Хоча вони й не знали про його діяльність, та створили культ оргазму, який не надто вже й відрізнявся від Райхового. Мейбл Додж навіть зайшла так далеко, що назвала свого собаку Клімакс.
У радикальному журналі «The Masses» Флойд Делл попереджав, що «пригнічення сексуальних емоцій не може пройти безслідно без хворобливих наслідків». Психоаналіз змішався з політикою Делла; він стверджував, що терапія дала йому «базу для нового погляду на історію, такого, що не витісняє, а навпаки, доповнює марксистські погляди та переконання»{359}. Аналітик Делла, прихильник лівих, науковець, який досліджував творчість Шекспіра, доктор Сем’юел А. Таннебаум, який лікував багатьох митців, яких у Гринвіч-Віллидж жило досхочу, доводив, що молодому чоловікові постійні візити до проституток нанесуть менше шкоди здоров’ю, аніж утримання від сексу та мастурбація{360}. Делл визнавав, що в Америці домінував дух пуританізму, але він також зазначав, що в XIX столітті ця країна також було домівкою «спільноти Онейда», «рухів за вільну любов» [Вікторії] Вудгал та [Теннессі] Клефлін, як і сотень інших «закритих, але поширених культів сексу»{361}.
1 вересня, через три дні після Райхового прибуття до Сполучених Штатів, нацистські танки заїхали до Польщі і розпочалася Друга світова війна. «Через величезну відстань, — писав Райх до Лінденберґ, — війна в Європі видається нам неможливим сном. Я все ще відчуваю, що є частиною Європи, хоча й пускаю вже перші коріння в американську землю»{362}. І говорити не треба, однак, цей перехід не дався йому без труднощів: Райх відчував емоційну тривогу та напругу, яку переживали багато емігрантів: він тужив за старим світом й усе ж продовжував шукати нового початку. Райхова наука в Новій Школі розпочнеться аж наступного року, а доти він страждатиме від того, що називав «безмірною депресією».
Спустошений політичною ситуацією в Європі, Райх уперше за чотири роки провідав своїх дітей. Вони переїхали до Нью-Йорка із Енні та Арнольдом Рубенштейном ще минулого року. Райх побачив, що його діти «стримуються» та «сковані» біля нього, «добре виховані, помірковані й надмірно радісні»{363}. Їхня мати не дозволить їм відвідати його у відповідь, і він піде від них, як він писав, «духовно й інтелектуально самотнім».
Райх винайняв великий, оповитий плющем будинок у стилі Лаченс із трампліноподібним дахом у Форест-Гіллз, що в Квінз, який йому знайшла його секретарка Гертруда Ґаасланд (яка залишила Віллі Бранта, аби поїхати з Райхом до Америки). То було багате зелене передмістя у півгодинній їзді від центру міста: «Можна відчути різницю в якості повітря, щойно виходиш із метро», — писав Райх{364}. Ця територія подобалася багатьом ностальгічним емігрантам, бо ж нагадувала певні передмістя Відня та Берліна{365}. Все ж усередині Райхового будинку усі декорації та умеблювання були з Норвегії і нагадували йому про цю країну. На стіні свого кабінету, поміж фотографій його матері та Фрейда, він почепив фото Ельзи Лінденберґ і уявляв, як він писав їй у листі, що вона ось-ось увійде.
Живучи у Форест-Гіллз, Райх щораз дужче перетворювався в самітника. Його щоденник відображає перші декілька тижнів його життя там як період «гігантських метаморфоз»; то був час креативних роздумів, що нагадували тижні його ізоляції в гірському санаторії в Давосі{366}. Райхів настрій коливався від, як він казав, відчуття «турботи, сумніву, вагання… безсонних ночей… безтолковості» до моментів піднесення, коли він був цілком
