Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Ощадливість на закупах

Для англійок, більшість яких досі самотужки займається «щоденними» «продовольчими» закупами, шопінг — це дуже потрібне вміння. У нас, навіть серед відносно заможних англійок, заведено пишатися тим, як добре вони вміють робити закупи, інакше кажучи, — вмінням зекономити. Не йдеться про те, щоб купувати все якнайдешевше, а радше щоб купувати якісний товар за розумну ціну, не кидаючи гроші на вітер. Усі англійці і без нагадування знають, що закупи — це не про витрати, це про економію[64]. У нас не кажуть про енну суму «витрат» на їжу чи одяг, а про те, скільки грошей вдалося «заощадити» на покупці. Ніколи не слід вихвалятися, які колосальні суми ви витратили, але завжди ж можна попишатися, як гарно вдалося зекономити!

Це правило діє у всіх соціальних класах: верхи вважають хвастощі дорогими покупками вкрай вульгарними, а низи — просто чванством. І тільки грубі прості американці вихваляються статками, розповідаючи скільки довелось викласти за ту чи іншу річ. А от потішитися, як гарно вдалося зекономити на чомусь — хоч це все одно хвастощі, але в ключі «як дешево» обійшлося, — це універсальна стратегія, якою радо користуються усі англійці з усіх класів. Це один із небагатьох винятків, на які не поширюється табу на розмови про гроші. Що є вдалою покупкою, що можна назвати дешевим і що вартує сплачених грошей — ось це вже залежить від класу і від рівня добробуту. Та принцип один — скільки б ви не заплатили, завжди, якщо є така змога, кажіть, що ви добре зекономили на покупці.

Виправдовуватися чи нити? Ось в чому питання

Якщо нема як приплести економію — наприклад, коли ви сплатили повну ціну за щось безперечно дороге, — то в ідеалі треба прикусити язика і мовчати. Не можете? То є дві опції на вибір. Обидві дуже англійські: виправдовуватися або нити. Ви можете перепросити за нечуване марнотратство («Та так, я знаю, що не треба було, це таке дороге, та я не міг втриматися, ох, нема на мене ради…») або ж скаржитися і бурчати на здирницькі ціни («Несусвітня дорожнеча, совісті в них нема такі ціни лупити, просто ідіотизм, грабіж серед білого дня…»).

Обидва варіанти можна пристосувати під хвастощі: так можна делікатно натякнути на фінансову спроможність і обійтись без вульгарних гонористих вихвалянь статками. Також вони можуть бути і формою «ввічливого егалітаризму»: навіть дуже заможні люди часто виправдовуються або бурчать через дорогі покупки, хоч насправді без проблем можуть собі дозволити подібні витрати. Вони це роблять, щоб не привертати уваги до фінансової нерівності. Отже, закупи, як і всі аспекти життя англійців, не обходяться без малесенької дрібки лукавства.

Похибка на культуру «блінг-блінг»

Варто згадати про один важливий виняток із принципу «ощадливості на закупах» (і, відповідно, виправдань та скарг з приводу дорожнечі). Під впливом популярної культури хіп-хопу / гангста / чорного репу молодь запозичила собі стиль життя, де багатство навмисно виставляють напоказ. Вони носять дорогий дизайнерський одяг і масивні золоті прикраси (такі луки називають «блінг-блінг» / («bling-bling»), п’ють дороге шампанське («Кристал») і коньяк, водять дорогі автівки — і їм навіть ні на крихту не соромно за показні розкоші, навпаки, вони цим ще й пишаються.

Навіть ті, хто не може собі дозволити ані шампанського, ані дорогих автівок (а таких більшість, адже цей стиль люблять підлітки з небагатих сімей), зроблять усе, щоб роздобути декілька речей від «правильних» дизайнерів, а потім всім, хто ладен слухати, розповідатимуть, які ж ці речі дорогі. Культура «блінг-блінг» — це не так виняток із правил, як усвідомлений виклик головним правилам англійськості. Це як показати «козу» — з великими перснями на пальцях — усім неписаним правилам скромності, стриманості, поштивості, ввічливого егалітаризму та лукавства. Якщо абстрагуватися і замислитися про суть явища, то культура «блінг-блінг» лишень засвідчує, наскільки ці правила важливі. Визнання через заперечення, так би мовити.

Молодіжні субкультури сьогодні були, завтра нема. На момент, коли ви читатимете цю книжку, «блінг-блінг» культура вже може піти в забуття. А та, що прийде їй на заміну, вже може підривати якусь іншу основоположну рису англійськості.

Класове питання та шопінг

Ощадливість на закупах не знає класових бар’єрів, і навіть виняток «блінг-блінг» не прив’язаний до якогось конкретного класу. Він притаманний молоді з будь-яких соціальних прошарків, включно з школярами із приватних навчальних закладів, які, напевно, поняття зеленого не мають, як комічно виглядають, запозичивши манеру одягатися в сутенерів, а стиль розмови і ходу — у крутих чорних «гангста» з американських гетто.

Більшість аспектів шопінгу, однак, наскрізь пронизані складними правилами класової системи. Ключовий класовий індикатор, як не складно здогадатися, — це те, куди ви ходите на закупи. Та все набагато складніше, аніж простий розподіл на дорогі магазини — для верхів соціальної драбини і дешевші — для низів. Наприклад, верхівка середнього класу пантрує за вигідними покупками в «Хумані» та в секонд-хендах, до яких представники низів середнього та робочого класу не загнати й палкою. А от купувати продукти харчування в дешевих супермаркетах вони, себто верхівка та середина середнього класу, не будуть. Особливо це стосується супермаркетів, які роблять наголос на економії, як-от «Kwiksave» та «Poundstretcher», що їх так любить робочий люд. Вони навпаки купують продукти в супермаркетах середньої ланки, на кшталт «Sainsbury’s» чи «Tesco», або у трішки дорожчих за середні, наприклад, у «Waitrose».

Не те, щоб хтось признався, що обирає супермаркет за критерієм класовості, ні, що ви, — у супермаркетах середнього класу закуповуються тільки тому, що там продукти найвищої якості і там більший вибір органічних та екзотичних овочів (хоч ми й так завжди купуємо такі самі продукти першої необхідності, що й робочий клас у своєму супермаркеті «Kwiksave»). Ми й гадки не маємо, що робити з пак-чоєм чи як їсти органічний корінь селери, та нас тішить, що ось вони — тут, ми їх минаємо, прямуючи навпростець до кукурудзяних пластівців «Келог» та туалетного паперу «Андрекс».

Тест на «Marks&Spencer»

Якщо ви хочете зрозуміти усі тонкощі шопінгових індикаторів, то вам слід трохи поспостерігати і поговорити з покупцями в магазинах «Marks&Spencer». У цій суперпопулярній і дуже англійській мережі на кожному кроці трапляються невидимі класові бар’єри. M&S — це такий магазин, де продають одяг, взуття, меблі, постіль, мило, косметику і все що завгодно, зокрема й їжу та напої марки M&S.

Верхи середнього класу купують їжу в дуже дорогих, але й дуже якісних