Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд

Вони зупинилися і отаборилися. Б'юкенен з'ясував, що його чотири мули зникли. Але все одно у них на два мули більше, ніж вони розраховували на початку шляху. У темряві вони впіймали всіх тварин, які бігали поблизу, яких змогли відшукати. З'ясувалося, що частина втікачів належала іншим батальйонам. Але, як завжди, вирішили нічого не доповідати і залишити всіх мулів собі.

106

Вівторок, 23 травня 1916 року

Паоло Монеллі бере участь у відступі з хребта Чима-Ундічі

Їх привезли на передову у вантажівках. Усе відбувалося поспішно. Шофери розповіли їм те, що знали, але знали вони небагато. До них тільки дійшли чутки про те, що відступ триває. З 15 травня австро-угорські війська наступають у горах навколо плато Азіаго. Ворог одержує значні перемоги, особливо порівняно з марним топтанням італійської армії на річці Ізонцо. І якщо ворога не вдасться зупинити, він займе рівнинну частину країни. А там поруч розташоване узбережжя Венеції. Усього лише тридцять кілометрів до Віченци. Батальйон альпійських стрільців, у якому служить і Паоло Монеллі, ось уже кілька днів перебуває на Монте-Чима. Їх повсякчас обстрілює ворожа артилерія. Що відбувається? І чому?

Монеллі та інші не отримують жодних звісток. Вони намагаються самі зрозуміти, що там насправді відбувається, — вони намагаються витлумачити окремі знаки. Ці знаки невтішні. Своя артилерія стає дедалі слабкішою. Учора ввечері останні гармати зникли з їхнього сектора. Це була батарея легких гірських гармат. Найгірше те, що гуркіт битви, спалахи вибухів і вогонь повільно переміщалися — спершу ближче до них, потім повз них. Одну батальйонну роту вже послали в долину. І цього ранку вони прокинулися на верхівці гори в повній самоті. Хтось сказав, що Чима-Додічі пала. Чима-Додічі? Вони здивовані. Але ця гора знаходиться за ними. «Ми попалися, як щури в мишоловку».

Отримано наказ залишатися на місці до настання темряви. Адже вони — це ар’єргард, а отже, повинні будуть стримувати ворога і дати іншим можливість до відступу. «Що ж буде з нами? І що буде з Італією?» Вони на власні очі спостерігають, як з найближчої до них гори спускаються австро-угорські батальйони. А вони можуть тільки споглядати це, абсолютно безпорадні, адже супротивник знаходиться на відстані пострілу від них, у альпійських стрільців немає важкої зброї. Монеллі та іншим дали спокій. Немов всі про них забули, навіть ворог. Настав ранок, потім — день, і їм не залишалося нічого іншого, тільки чекати. Вони відрізані від решти, ізольовані, «і гіркота очікування відчувалася ще гостріше від того, що сталася катастрофа».

До обіду Монеллі здирається нагору, в печеру, де розташувався штаб батальйону. Біля входу він зустрічає командира батальйону, майора, з червоними від недосипання очима. Майор крутить свою борідку. Він п'яний. «Іди сюди, — наказує він Монеллі та наливає йому вина. — Ти сповідався? Сьогодні ввечері ми будемо оточені». Майор отримав наказ чинити опір. «Ми чинитимемо опір, а потім нас полонять. І ми будемо винними і зневаженими».

Вино подіяло. (Майор називав його «другом, який не зрадить».) Захмелівши, Монеллі сприймає події не так похмуро. За кілька годин настає вечір. Можливо, їм удасться вислизнути. А якщо ворог нападе до того, то рота зробить все можливе, щоб виграти хоч трохи часу, — «і тоді документи дивізії будуть перевезені в безпечне місце». Але трапляється диво. Їх не атакують.

З настанням темряви вони маленькими групками починають пробиратися вниз з гори, в напрямку лісу.

Холодний дощ. Поблизу горить село. У світлі пожежі спотворюються контури гір і дерев. Їм удається переправитися через річку за півгодини до того, як підривають міст. На протилежному березі вони роблять коротку зупинку, щоб випити води (бляшані кухлі побрязкують, стукаючись об прибережні камені), пожувати сухарів. Перш ніж підійматися на наступний гірський хребет, вони ховають останнього загиблого за цей день. Його звали Джованні Панато. У нього влучив осколок випадково випущеного снаряда. Таке часто відбувається на війні: випадкова причина, випадкова подія. Панато скрикнув, коли його поранило, але намагався йти вперед, поки нарешті не впав замертво.

Упакувавши речі (бляшані кухлі з побрязкуванням покладені в речові мішки), солдати починають ставити запитання. Чому ми відступаємо? Чому ми не приймаємо бій? Монеллі не знає, що відповісти.

Вони знають, що я знаю про те, що відбувається? Людина бореться, марширує, робить зупинку. Вона усього лише номер у цій масі, яка рветься вперед, маневрує на цьому фронті, у горах, серед льодів високих Доломітових Альп. У серці її — глуха злість, болісне відчуття невідання, нерозуміння.

А тим часом у якомусь далекому палаці, устеленому м'якими килимами, сидять ті, кого Монеллі називає «таємничими божествами, що плетуть нитки нашої долі», або, інакше кажучм, «офіцер пише, секретар копіює, ад'ютант виходить, полковник лається».

Це війна. І немов у передчутті смерті, серце іноді завмирає не через те, що боїшся померти, що тебе засліплює кривавий феєрверк снарядів, що зі свистом падають на землю (Quando si leva che intorno si mira — tutto smarrito della grande angoscia[167]), — а через те, що ти почуваєшся маріонеткою в руках невідомого лялькаря. Стирчати в окопах, поки не надійде наказ про зміну варти, раптовий, як гарматний постріл або снігова буря, розмірковуючи про небезпеку; про свою долю, зазначену номером твого взводу або назвою твого окопу, не мати можливості навіть змінити сорочку, коли хочеш, написати листа додому, коли хочеш, бачити, як елементарні життєві потреби підпорядковані правилам, на які ти не можеш вплинути, — все це війна[168].

У темряві вони продовжують сходити на гору. Грузнуть у глині, змішаній зі снігом. Він бачить ще одне палаюче село. Позад себе чує постріли з гвинтівок і вибухи. Це атакують ар'єргард або, швидше, ар'єргард ар'єргарду — це бідолаха Де Періджіне і його люди.

Їм дедалі важче крокувати. Вони пересуваються погойдуючись, спустошені, мовчки, механічно переставляючи ноги. Незабаром бракує навіть сил нарікати. Монеллі та інші не спали вже кілька ночей, їх долає нестерпна втома, приголомшлива, майже подібна до наркотичного впливу. Охоплені тупим болем під