Антирадянські історії - Олєґ Панфілов

Недавно Державна Дума Російської Федерації ухвалила в другому читанні законопроект, що забороняє «пропаганду або публічну демонстрацію атрибутики чи символіки організацій, які співпрацювали з фашистами, а також тих, хто не визнає вироку Нюрнберзького трибуналу». Російські депутати знову опинилися в ролі унтер-офіцерш, підводячи під вирок Російську визвольну армію, що воювала проти СРСР під нинішнім державним прапором Росії.

Здається, це перший випадок у сучасній історії, коли влада вирішує покарати саму себе за свій же державний символ. Тепер, згідно із законопроектом, виготовлення чи збут державного прапора РФ з метою пропаганди або придбання з метою збуту чи пропаганди розцінюватиметься як злочин, а злочинець каратиметься штрафом у сумі — від 20 до 100 тисяч рублів.

Здавалося б, дивний законопроект, найімовірніше, спрямований проти України та сучасних українських організацій, які мають історію боротьби з більшовизмом і що їх російська політична історіографія приписує до «фашистських організацій». Але, як це часто буває, російські політики намагаються люто боротися з ворогом, не звертаючи уваги на власні історію та гріхи. До прикладу, якщо свастику вважати «фашистською», то з 1918 року вона була на нашивках офіцерів і бійців Червоної армії Південно-східного фронту. Пояснювалося це тим, що на фронті воювали калмицькі частини, бійці яких були буддистами, а свастика — один із поширених символів буддизму.

Однак така сама нашивка була і у бійців башкирських частин. На документах Відділу Управління Московської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів ставили офіційну печатку у вигляді свастики. На радянських купюрах до 1922 року свастика також була частиною дизайну, поки нарком освіти Анатолій Луначарскій не роз’яснив, що використання свастики може бути розцінене як підтримка «контрреволюційної німецької організації «Орґеш»». Насправді поява свастики в політиці пов’язана зі створенням у 1918 році Берлінського Тевтонського ордену, членом якого став Адольф Гітлер. Перша поява майбутнього фюрера поряд зі свастикою відбулася в 1921 році.

Ставлення до свастики мотивоване використанням у політиці, хоча символ з’явився давно, кілька тисяч років тому, а в етнографії — дотепер в культурах багатьох народів світу. Лише після того, як у Німеччині свастиці надали значення символу відродження арійської раси, до неї почали ставитися винятково як до символу фашизму, ідеологія якого набула популярності у кількох країнах, зокрема і серед російської еміграції.

На початку 30-х років минулого століття на вулицях Харбіна можна було зустріти людей, на грудях яких були партійні знаки — під двоголовим імперським орлом розташована чорна свастика на жовтому тлі. Люди були членами Російської фашистської партії, створеної російськими емігрантами в Маньчжурії. Сама партія була заснована студентами і викладачами Харбінського юридичного факультету під керівництвом професора Ніколая Нікіфорова, спочатку вона називалася просто Російська фашистська організація. Згодом, аж до розгону в 1943 році, вона називалася Всеросійська фашистська партія. До середини 1930-х років партія мала розгалужену мережу організацій: Російський Жіночий Фашистський Рух, Союз Юних Фашистів — Авангард, Союз Юних Фашисток — Авангард, Союз Фашистських Крихіток.

У місті Маньчжурія, всього за 4 кілометри від радянського кордону, ночами над будівлею «Русского клуба» світилася ілюмінація — величезна свастика. Над самою будівлею майорів партійний прапор у вигляді полотнища з чорною свастикою на жовтому тлі ромба в білому прямокутнику. Прапор був освячений 24 травня 1935 року в Харбіні архієпископом Нєстором і єпископом Дімітрієм. Релігійний значок фашистської партії для православних був із зображенням Св. Володимира, обрамлений чорно-червоною, «володимирською стрічкою». Судячи з того, що в партії був ієрархічний розподіл, звання і чини були схожі на військові — начальник відділу, начальник району, начальник групи. Члени партії були зобов’язані ходити в чорній формі, що нагадує італійських чорносорочечників, і носити нарукавні пов’язки у вигляді партійного прапора зі свастикою. У партії був гімн, його виконували на мотив Преображенського маршу, який виражав заклик до об’єднання і пробудження російської нації.

Російські фашисти створили розгалужену мережу відділень. У Шанхаї і Харбіні виходили газети — «Наш путь» і «Нация», а також однойменний журнал. Ще у 1928 році в Харбіні вийшла книга Ф. Ґорячкіна «Первый русский фашист Петр Аркадьевич Столыпин», у 1934 році — книга лідера партії Константіна Родзаєвского — «Азбука фашиста». Вже у сучасній Росії, за президента Путіна, книги і публікації Родзаєвского знову видають у збірці «Завещание русского фашиста». У публікаціях Родзаєвскій не приховував своїх симпатій до італійських і німецьких фашистів, особливо у книзі «Современная иудизация мира, или Еврейский вопрос в XX веке», написаній у 1943 році. Найбільш націоналістичною була програмна стаття «Русскость российского фашизма», опублікована в журналі «Нация» у 1938 році.

У 1937 році партію було перейменовано в Російський фашистський союз, який об’єднав двох лідерів — Константіна Родзаєвского й Анастасія Вонсяцкого, засновника Всеросійської фашистської організації у Томпсоні (США, штат Коннектикут). Російські фашисти в США були менш активні, ніж їхні однодумці в Китаї. Вони випускали в Коннектикуті газету «Фашист», а після об’єднання — газету «Русский авангард», уже в Шанхаї. У партії Вонсяцкого був свій гімн на мелодію «Horst-Wessel-Lied», у якій рядки звучать так:

Останні рядки не залишають сумніву щодо мети партії:

Російський фашистський союз у 1943 році був заборонений японцями, що окупували Маньчжурію. Доля лідерів відома: Родзаєвскій несподівано для багатьох виїхав у СРСР, де був арештований і засуджений до розстрілу, Вонсяцкій був заарештований у США і засуджений до п’яти років в’язниці. Після