Ґоморра - Роберто Сав'яно
— Якщо сицилійці приїдуть сюди помститися, то не буде в нас миру років зо три.
— Які сицилійці? Мафіозі?
— Так, мафіозі.
— Все, що мафія зможе зробити, це стати на коліна і відсмоктати у казалезців, ясно? Проковтне й не подавиться.
Мене страшенно вразила одна заява про сіцилійських мафіозі, яку зробив «розкаяний» представник казалезців Карміне Ск’явоне в інтерв’ю, яке він дав 2005 року. Він говорив про Коза Ностру як про організацію на побігеньках у політиків, яка на відміну від каморристів Казерти нездатна мислити бізнесовими категоріями. Згідно з цією заявою, мафія прагнула стати чимось на кшталт антидержави, але це не було питанням бізнесу. Парадигми держава-антидержава не існує. Все, що існує, — це територія, де ти займаєшся бізнесом — за допомогою та сприянням держави, або без неї: «Ми співіснували з державою. Для нас держава мусила існувати і саме в такому вигляді Але наша філософія відрізняється від філософії сицилійців. Рііна — виходець з ізольованого острова, ну, такий собі відсталий гірський пастух, а ми вийшли за ці межі і ми бажали співіснувати з державою. І коли якийсь представник держави влаштовував нам обструкцію, то ми воліли знайти іншого, охочого нам допомагати. Якщо це політик, то ми за нього не голосуватимемо, а якщо це — чиновник, то ми знайдемо спосіб ошукати його».
Карміне Ск’явоне, кузен Сандокана, першим підняв покривало таємничості над бізнес-оборудками клану Казалезі. Коли він вирішив співробітничати з правоохоронцями, то його донька Джузеппіна жорстоко засудила його, і це засудження було страшнішим за смертний вирок. Її сповнені ненависті слова потрапили на сторінки газет: «Він — відвертий шахрай, брехун, поганець і лицемір, що видає бажане за дійсне. Тварюка. Він ніколи не був моїм батьком. Я навіть не знаю, що таке Каморра».
Бізнесмени. Саме так визначають себе каморристи з Казерти. Звичайнісінькі бізнесмени — і не більше. Клан, що складається з відчайдушних підлеглих та начальників-убивць, з будівельників та землевласників. У кожного — своя озброєна банда, кожен пов’язаний спільним економічним інтересом. Сила казалезького картелю завжди полягала в його здатності збувати крупні партії наркотиків на зовнішніх ринках. Цей картель присутній на обширному наркоринку Рима, але його роль є ще важливішою в сфері наркопоставок в особливо крупних розмірах. Висновки антимафіозної комісії за 2006 рік свідчать, що казалезці постачали наркотики кланам у Палермо. Їхні альянси з нігерійськими та албанськими кланами засвідчили, що їм уже не треба було безпосередньо займатися транспортуванням та роздрібним збутом наркотиків. Пакти, укладені з кланами в Лагосі та Беніні, альянси з мафіозними сім’ями Тирани та Пріштини, угоди з українськими мафіозі у Львові та Києві звільнили казалезців від необхідності займатися низовою кримінальною роботою. Водночас казалезці користувалися привілеями при інвестуванні в країни Східної Європи та при купівлі кокаїну у міжнародних наркоторговців, що базувалися в Нігерії. Нові лідери — нові війни. Все сталося після розвалу клану Барделліно, що був джерелом підприємницької моці Каморри в цьому краї. Антоніо Барделліно, досягши абсолютного панування в кожному легальному та нелегальному секторі економіки — від наркоторгівлі до будівництва, — осів у Санто-Домінґо зі своєю новою родиною. Своїм карибським дітям він дав такі ж імена, як і в Сан Чіпріано, — простий і легкий спосіб уникнути плутанини. А найвідданіші з його людей продовжували тримати кермо влади вдома, в Італії. Вийшовши без подряпинки із війни з Кутоло, вони розвивали компанії й утверджували свій авторитет, поширюючи діяльність на північну Італію та закордоння. Маріо Йовіне, Вінченцо Де Фалько, Франческо Скявоне — Сандокан, Франческо Бідоньєтті на прізвисько Чіччотто-Опівнічник та Вінченцо Загарія стали капо казалезької конфедерації. На початку 1980-х Чіччотто Ді Меццанотто і Сандокан очолили бойові операції клану, але вони були також бізнесменами з обширними інтересами, вони бажали взяти під свій контроль величезного багатоголового звіра під назвою «конфедерація». Однак вони збагнули, що Маріо Йовіне був надто близьким до Барделліно; він не схвалював їхнього прагнення до автономії. Тому вони придумали непросту, але політично ефективну стратегію. Вони використали сварливу природу каморристської дипломатії в єдиний спосіб, який міг дозволити їм досягнути своєї мети: вони розпалили внутрішню війну.
За словами «розкаяного» Карміне Ск’явоне, ці двоє босів спонукали Антоніо Барделліно повернутися до Італії та знищити Мімі, брата Маріо Йовіне. Мімі володів меблевою фабрикою і формально не був пов’язаний з Каморрою, але ці двоє заявляли, що він часто діяв як політичний донощик. Щоб остаточно переконати Барделліно, вони сказали йому, що навіть Маріо був готовий пожертвувати своїм братом заради того, щоб зберегти під кланом солідне підґрунтя. Барделліно піддався на ці переконання і наказав убити Мімі, коли той їхав до своєї меблевої фабрики. Відразу ж після вдалої засідки Чіччотто-Опівнічник та Сандокан напосілися на Маріо Йовіне, щоби той знищив Барделліно, який насмілився убити його брата, виходячи лише з непідтверджених чуток. Ця подвійна гра мала на меті зіштовхнути їх лобами. І вони розпочали підготовку. Всі нащадки Барделліно зійшлися на необхідності знищити верховного капо, чоловіка, котрий більше за будь-кого іншого доклався до створення владної системи кримінального бізнесу в Кампанії. Барделліно умовили переїхати з Санто-Домінґо на віллу в Бразилії, сказавши, що Інтерпол вийшов на його слід. В 1998 році Маріо Йовіне поїхав до Бразилії, щоб зустрітися з Барделліно під приводом необхідності навести порядок в їхніх поставках рибного борошна та кокаїну. Одного дня Йовіне, не знайшовши пістоля в кишені своїх брюк, схопив дерев’яний молоток і розтрощив Барделліно голову. Труп він закопав у піску на пляжі, але оскільки його так і не знайшли, то виникла легенда, що Антоніо Барделліно і досі живий і преспокійно насолоджується своїм багатством на одному з островів Південної Америки. Виконавши задумане, Йовіне відразу ж зателефонував Вінченцо Де Фалько, щоб сповістити йому новину і
