Ґоморра - Роберто Сав'яно
Відповіді Михайла Калашникова — механічні, завжди одні й ті самі, незалежно від поставлених запитань. Його англійська, вивчена вже в дорослому віці, чиста й правильна, і він користується нею наче викруткою. Щоби вгамувати своє нервове хвилювання, Маріано задавав банальні безглузді запитання про АК-47. «Я сконструював цей автомат не для того, щоб заробити грошей, а виключно, щоб захистити свою Батьківщину, коли в тому виникне потреба. Якби я мав змогу повернутися в минуле, то зробив би все точнісінько так, як і тоді, і нічого не змінив би у своєму житті. Я все життя працював, і моє життя — це моя праця». Оце — типова його відповідь на кожне запитання про сконструйований ним автомат.
Ніщо у світі — як в органічному, так і синтетичному, металічному чи хімічному — не спричинилося до стількох смертей, як АК-47. Цей пристрій убив більше за атомні бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі, більше за СНІД, більше за бубонну чуму, більше за малярію, більше за всі напади ісламських фундаменталістів, більше за всі землетруси, разом узяті. Цю гігантську кількість людської плоті просто уявити собі неможливо. Тільки одна метафора годилася для більш-менш переконливого порівняння: наповніть пляшку цукром, засипаючи його з малесенького отвору в кутку мішка. І кожна цукринка — це людина, вбита з автомата Калашникова.
АК-47 здатен стріляти в найнесприятливіших умовах. Він не заїдає навіть вимазаний багнюкою чи просяклий водою; його зручно тримати, курок — легкий, як перо, його здатна натиснути навіть дитина. Невдача, помилка, неточність — усі ці аспекти, важливі для збереження життя в бою, усуваються завдяки високій точності та надійності АК-47. Він заборонив фатуму ґрати роль у житті бійця. Легкий у користуванні та ношенні, він дозволяє вбивати ефективно і без будь-якої спецпідготовки. «Він навіть мавпу здатен зробити солдатом», — полюбляв казати Лоран Кабіла, конголезький політичний лідер, який наводив страх на своїх суперників. Упродовж останніх тридцяти років цей автомат використовувався багатьма арміями в більш ніж п’ятдесяти конфліктах. За даними ООН, жорстокі вбивства, скоєні за допомогою АК-47, мали місце в Алжирі, Анголі, Боснії, Бурунді, Камбоджі, Чечні, Колумбії, Конго, Гаїті, Кашмірі, Мозамбіку, Руанді, Сьєрра-Леоне, Сомалі, Шрі-Ланці, Судані та Уганді. Понад п’ятдесят армій мають на озброєнні АК-47, а статистику стосовно нерегулярних військових формувань та партизанських загонів просто неможливо скласти.
Анвара Садата вбили у 1981 році з АК-47, генерала Карло Альберто Далла К’єза в 1982-му теж застрелили з АК-47, як і Ніколае Чаушеску в 1989-му. Сальвадора Альенде знайшли в палаці Ла-Монеда з кулями «Калашникова» в тілі. Ці високопоставлені мерці є історичними піар-менеджерами цього автомата. АК-47 навіть пробрався на прапор Мозамбіку та на символи сотень політичних груп — від «Аль Фата» в Палестині до МИТА в Перу. Коли Осама бін Ладен з’являється на відео, то одним-єдиним зловісним символом служить йому АК-47. Він — як декорація для кожної ролі: визволителя, гнобителя, солдата, терориста, грабіжника та спецназівця, що охороняє президента. Надзвичайно ефективний винахід Калашникова з роками зазнав еволюційних змін: на основі базової конструкції з’явилося вісімнадцять його різновидів та двадцять дві нові моделі. Він став істинним символом вільного підприємництва. Неперевершеним кумиром, предметом поклоніння. Цей автомат став емблемою буквально для всього: неважливо, хто ти є, що ти думаєш, звідки взявся, яку релігію сповідуєш, кого підтримуєш чи проти кого виступаєш — аби тільки ти користувався нашим виробом. На п’ятдесят мільйонів доларів можна купити двісті тисяч автоматів. Іншими словами, на п’ятдесят мільйонів доларів можна створити невелику армію. Все, що руйнує політичні зв’язки та зусилля посередників, усе, що забезпечує гігантські ресурси та величезну владу, приречене стати переможцем на цьому ринку, і винахід конструктора Михайла Калашникова надав у розпорядження кожної групи та міні-групи впливу ефективний військовий інструмент. Після створення АК-47 вже ніхто не зможе сказати, що їх перемогли через брак доступу до зброї. Він усіх урівняв на полі бою: зброя для кожного, різанина — для всіх. Війна більше не є ексклюзивною цариною армій. На рівні міжнародному АК-47 зробив те, що клани Секондільяно зробили на рівні місцевому, повністю лібералізувавши кокаїн і дозволивши кожному стати оптовим торговцем наркотиками, їхнім споживачем, товкачем, таким чином звільнивши ринок від чисто кримінального ієрархічного панування. В такий самий спосіб АК-47 дозволив кожному стати солдатом — навіть малим хлопцям та худорлявим дівчаткам, перетворив людей, нездатних впоратися з невеликою отарою овець, на всесильних генералів. Купуй автомати, стріляй, знищуй людей та майно, а потім повертайся і купуй ще. Решта — просто деталі. На кожному фото обличчя Калашникова, з його кутастим слов’янським лобом та монгольськими очицями, які з роками перетворюються на щілини, виглядає миролюбним та спокійним. Конструктор спить сном праведника. Він лягає спати умиротворений, — а може, і щасливий, — акуратно засунувши капці під ліжко. Навіть коли він серйозний, все одно куточки його губ піднімаються як у рядового Леонарда Лоуренса в фільмі Стенлі Кубрика «Суцільнометалева оболонка». Калашников посміхається губами, а не обличчям.
Коли б я не бачив портрет Михайла Калашникова, мені весь час пригадується Альфред Нобель, відомий не лише премією, що носить його ім’я, а й тим, що винайшов динаміт. На фотографіях Нобеля, зроблених після винаходу, після того як він здогадався, яке застосування може знайти ця суміш нітрогліцерину та ґлею, ми бачимо чоловіка, змученого тривогою, з пальцями, що нервово тереблять бороду. Може, це лише моя фантазія, але коли я дивлюся на Нобеля, на його вигнуті дугою брови та спустошені очі, мені здається, що він каже одне: «Я не хотів. Я хотів рухати гори, розбивати скелі та прокладати тунелі. Я не хотів
