Антирадянські історії - Олєґ Панфілов
Етруски жили на північному заході Італії в I тисячолітті до нашої ери, але Валєрій Чудінов і їх вважає «русскімі», стверджуючи, що Русь виникла у II тисячолітті до нашої ери. Читати Чудінова так само цікаво, як читати психоаналіз Зиґмунда Фройда. Ось спробуйте усвідомити висновок про походження Риму: «Етруски були слов’янами, а потім зрозумів, що вони були східними слов’янами зі Смоленщини, пізніше почало з’ясовуватися, що вони не лише створили Рим, а й були першими його мешканцями, тобто в Римі звучала слов’янська мова».
А зараз найцікавіше. Можна скільки завгодно сміятися над подібними опусами, якби не державна підтримка «досліджень». Чудінов отримує гранти Міністерства освіти і науки Російської Федерації, викладає в Російському державному університеті туризму і сервісу, професор кафедри культурології та менеджменту Державного університету управління.
Серед його останніх «відкриттів» — знайшов написи на поверхні Місяця, Марса і в плямах на Сонці. Його колега Андрєй Тюняєв видає газету «Президент», що прославляє Путіна, його часто запрошує російське телебачення, даючи змогу верзти всю цю нісенітницю, яку видають величезними накладами. Одне з відкриттів Тюняєва — «близько 50 тис. років тому поблизу майбутньої Москви зазнала катастрофи міжзоряна експедиція русів, що дала початок праетносу і почасти змішалася з місцевим мавпоподібним земним населенням».
Офіційна або академічна історична наука не в пошані у російської влади. Навіщо потрібні люди, які знають правду про походження «російського етносу» або звірства більшовиків? Вони тільки заважають владі, яка не бажає знати неприємні історії. Проте владі потрібні псевдоісторики, які допомагають пропаганді виростити «патріотів», абсолютно переконаних, що «росіяни — велика нація» і навіть Ісус був росіянином. Контрольоване владою телебачення надає казкарям ефір, патріотичні організації нагороджують їх дипломами, медалями й орденами, уряд надає гранти. Псевдонаука в Росії фінансово забезпечена ліпше, ніж академічна.
Я давно переконаний: якщо і говорити про Росію як про «пуп Землі», то у зв’язку з тим, що в Росії сконцентрована вся брехня планети. В Росії завжди була цензура, починаючи з 1702 року, коли почала виходити перша російська газета «Ведомости». Головним редактором, автором і цензором був сам Пьотр I, який вирішив, що Російська імперія має бути схожа на Європу. Саме — схожа, але яка так і не стала країною, яку перший російський диктатор хотів насильно перетворити з убогої феодальної території у процвітаючу державу.
Звичайно, Пьотр I старався — проектував, будував, створював, стриг бороди у стовбових дворян і змінював зовнішній вигляд, примушуючи носити камзоли й черевики. Пьотр прорахувався, як і всі наступні імператори, — можна змінити зовнішній вигляд, але, як виявилося, неможливо змінити сформований за кілька століть менталітет. Експеримент Пєтра I ні до чого не привів — через 50 років після смерті основоположника Російської імперії Ніколай Карамзін у відповідь на запитання: «Ну, як там, у Росії?» промовив: «Крадуть…»
Злодійство без брехні не буває. Рано чи пізно злодія ловлять, а він починає вигадувати історію про те, що насправді поцуплене — це його власність. Якщо вистачить фантазії, то можна почути, що крадене належало його дідові або прапрадідові. Злодія, звичайно, можуть посадити, якщо його розповідь не вразить і якщо у нього не виявиться високих заступників. Складніше, коли краде держава. Краде масштабно — території, народи, культуру, історію, видаючи за своє. У бездонній свідомості росіянина головним є переконання, що борщ — російська їжа (не українська), що пельмені придумали росіяни (не китайці), і таке дивне поєднання, як «російський балет» (не французький) або «російська опера» (не італійська). Все підганяється під «російський стандарт», щоб росіяни навіть не замислювалися про походження. Як у радянській пісні — «все навколо колгоспне, все навколо моє».
Коли я вперше приїхав у Нідерланди, мої друзі чомусь вирішили, що мені буде цікаво відвідати будиночок Пєтра I у Заандамі. Друзі показували і розповідали, як жив майбутній імператор, де він спав, стіл, за яким він вивчав креслення і читав книги. «І взагалі, — сказали нідерландці, — російський прапор походить від нідерландського». На стіні музею висить карта Московії початку XVII століття. «Це добре, — відповів я, — що ви, нідерландці, навчили Пєтра I читати і теслювати, але чому ви йому не пояснили, що нормальною країною може бути лише маленька країна, як ваша, а він повернувся з Нідерландів та почав захоплювати». І що ж ви прочитаєте в підручниках російської історії? «Пьотр — великий», «Пьотр — геніальний реформатор». І мало хто знає, що на каторжних роботах під час будівництва Санкт-Пєтєрбурґа загинуло близько 100 тисяч осіб.
Шість років тому, під час окупації Грузії, журналіст запитав російського офіцера, навіщо вони прийшли. Над його відповіддю реготала вся Грузія: «Ви — мусульмани, і вас 40 мільйонів». Такі пізнання історії Росії та сусідніх держав — результат копіткої праці пропагандистів і псевдоісториків. За останні майже сто років з’явився абсолютно новий тип радянської, потім російської людини, вихованої цензурою і пропагандою, — вона вірить у казки, у вигадану історію. Насправді, адже приємно відчувати себе завойовником Китаю в I тисячолітті до нашої ери чи вважати себе родичем італійців. Можливо, в цьому криється хамство російських туристів, які гидливо розглядають венеційські канали чи палац Веккьо у Флоренції?
Ще трохи — і ми зможемо дізнатися не лише давно написану біографію Путіна, в якій ідеться про його дворянське походження, яке сягає роду Рюриковичів, але ще більш таємничу історію про те, що його предки були в тому самому космічному кораблі, який розбився над Кремлем 50 тисяч років тому. Адже більшість росіян упевнені в тому, що «Крим — наш», то чому не повірити, що у Путіна збереглися на голові відростки, як атавізм, — антени іншопланетян. Росіяни не
