Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

Читаємо онлайн Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц
губився і залишався вкрай безпорадним супроти мовчки нав'язуваного йому відчуження. І хоча, звісно, між ним і близькими йому однолітками було значно більше сказано в розмовах, ніж написано, але саме вони рійно присутні серед жертв винищення людей і рукописів.

Так виглядало оте дрогобицьке коло, перш ніж через кілька років почало трагічно зникати. Шульц, громадянин Регіонів Великої Єресі, втрачав останню опору у спілкуванні — бодай лишень епістолярному. Коло кандидатів на те, щоб покинути містечко задля ширших горизонтів, як виявиться згодом, занадто пізно почало шикуватися в дорогу.

Це явище не обмежувалося містечками й не стосувалося винятково провінційної молоді. Варшав'янка Романа Гальперн також належала до тих груп єврейської молоді, народженої наприкінці XIX чи на порозі XX століття, котрі визволялися від традиційних побутових навичок… Завдяки знахідці Шраєра ми можемо — на жаль, у нечисленних текстах — побачити окремі уривки листовних зустрічей Бруно з Романою, видимі з обох боків цього листування. Отож, два листи Гальперн, знайдені на горищі, є асиметричним еквівалентом кількадесяти листів письменника, які після смерті адресатки, дивом урятовані, знайшлись у Варшаві в покинутому, але не знищеному помешканні, уламку спаленого міста.

Прощання зі знищеними листами від убитих приятелів завершує наш огляд і схиляє до ще однієї, більш загальної рефлексії. В епоху, коли людство чинило самогубство в раніше не знаних масштабах, — Шульц — несвоєчасно, аж до загибелі — шукав істот, які б належали до цього масово зникаючого виду: людей.

Він ніколи — всупереч позірності — не обирав собі друзяк на підставі етнічної близькості. Він шукав людей. Людей, позбавлених апріорної відрази до чужої їм категорії ближніх. Людей доброзичливих і більш доступних спільноті відкривачів пізнаваного світу, а отже — потенційних єресіархів уяви.

Єжи Фіцовський

Від Дебори Фоґель[451]

1

21 V 1938

Бруно,

декорацією того листа є… Сколе[452]. Дорога зі Сколе до Коростова[453], куди, винайнявши на літо помешкання у Сколе, я збиралася піти, а втім передумала посеред шляху. Я дивно пригнічена й виведена з рівноваги тим сьогоднішнім днем: не знаю, як я зможу прожити тут два місяці — що випливало би з нашого плану. Не знаю навіть, чи зможу працювати — згідно з первісними намірами. А найгірше — не знаю, чи зможу ще розпоряджатися грошима для якоїсь іншої, приватної та потрібної поїздки.

Мені здається, неначе все в мені померло для гір — хоча вони й надалі «здалеку схожі на сливи небесні в полумиску самоти». Здається, неначе у відлунні останнім і смертельнім тієї метафори скінчився також і розділ поезії тиші, порожньої тиші, пустки, для якої колись у мене було так багато імен. Чи вільно сказати: порожнеча природи? А однак, такою вона є для мене сьогодні, отут, у своїй ворожій структурі, без людини, а тим часом, коли вона втиснута в міський краєвид, то приголомшує ароматами, зеленню, відблиском зелені, що лягає на половий асфальт.

Ми потребуємо багато чого. Урбанізм — це не кліше. Ми повинні відновлюватися чужинськими містами. Якщо будеш у Парижі — повертаюся до практичного боку справи, — а я зможу зібрати трохи грошей — приїду на останні 2 тижні серпня. Тепер я не зможу через такі от ускладнення: тиждень тому Асьо[454] зламав кісточку на нозі, і має ніжку в гіпсі, потім він потребуватиме особливого догляду; на додаток до всього, мене зовсім не може виручити Мама, котра останнім часом підупала на здоров'ї, а з часу тієї історії з Асем (тут можна казати майже про щасливе уникнення катастрофи) лежить у ліжку і не може нічим зайнятися.

Формальності стосовно виїзду: я їхала торік з екскурсією, проте, маючи індивідуальний паспорт (коштував 80 зл[отих]), могла повертатися окремо. Я чула, що цього року мають бути особливо зручні умови для поїздки до Франції (результат туристичної угоди Польща — Франція): паспорт коштує 40 зл[отих] і чинний аж 2 місяці, а подорожі в межах Франції дуже дешеві. Довідайся докладніше в «Орбісі». До паспорта потрібне посвідчення особи, довідка про громадянство та про заробітки в Польщі (À propos: ми випадково прочитали про Твою відзнаку в галузі освіти…)

А тепер повернуся ще до Твого листа: очевидно, що абстрактне знання про діалектику дійсності мусить бути підперте втіленням, без якого воно марне. Проте воно допомагає в цілковитому розпачі та безнадії. Більше, ніж може допомогти будь-хто з людей. І, можливо, більше, ніж інша, запропонована Тобою можливість: продовження себе та своїх нереалізованих можливостей у нащадках. Маю серйозні сумніви щодо такої спадкоємності, зрештою, і Ти наголошуєш на сумнівах: власні діти рідко покликаються на нас, зазвичай вони сягають інших початків, неначе інстинктивно захищаючись від виродження, зумовленого занадто близьким «подружжям», завеликою близькістю психічного тіла, що веде до розпаду й занепаду. Вони воліють регенерувати чужі, сирі супроти них елементи думки та способи психічного буття. А якби навіть було не так, — чи продовжувачі здатні потішити нас, доки ми відчуваємо власну незужитість, доки ми взагалі хочемо відчувати, що живемо. Сумніваюся.

Маю враження, що діти сповнюють у нашому житті інакшу роль. Якщо ми хочемо узагальнити принцип туги за нащадками — то хіба лиш як якусь чуттєву транспозицію стоїчного принципу: життя у відповідності з природою?

А що стосується Лоренса[455] — не знаю, що там, згідно з теорією, в моїй підсвідомості в цьому випадку. У свідомій свідомості є нездоланне відчуття  н е п р о д у к т и в н о с т і  такого підходу до проблеми сексуальності, нікчемності та марноти, притаманної йому, та великої помилки, згідно з якою певні форми збочення (надмір певних функцій я також вважаю збоченням) були піднесені до гідності нового, примітивного, прекрасного кохання. Ні, це не кохання на Таїті, ані навіть те, означення якого в ролі ідеалу та відходу від французького кохання міститься в третьому томі Тібо (Чудова пора)!

Це помилка. І тільки через поєднання помилки із сенсаційністю, брутальної відваги і подолання соромливості цих питань тій книжці[456] вдалося потрапити у сферу важливих. Проте сенсація не рівнозначна з відкриттям, від якого вимагається щось більше, а саме задуму й барвистості, повноти життя.

Не виключено, що я зможу заскочити до Вас на один день, але не впевнена. Я ще напишу. Подякуй Вітові[457] за останню листівку і перекажи, що я цими днями поспілкуюся зі Стренґом[458] і з'ясую долю його вечора.

Хмарно. Дуже сумно. Я повертаюся до Сколе, де на вокзалі зачекаю до від'їзду потяга.

Сердечно тисну руку.

Дозя

2

Бруно,

твій сьогоднішній лист нагадав мені образ старої осінньої колимаги, якою ми мали

Відгуки про книгу Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: