Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

552

Кароль Іжиковський — див. примітку 11 у листах до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 18).

553

Див. примітку 12 у листах Вітольда Ґомбровича (у електронній версії — прим. 492); пор. також примітку 15 у листах Шульца до Тадеуша і Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 82).

554

Див. примітку 1 у листах Ґомбровича (у електронній версії — прим. 480); пор. також лист № 9 до Шульца.

555

Згадану тут статтю Артура Сандауера про Санаторій під клепсидрою «Skamander» не опублікував.

556

Мертвий сезон (Martwy sezon) — оповідання Шульца зі збірки Санаторій під клепсидрою.

557

Серед публікацій у «Wiadomościach Literackich», підписаних Артуром Сандауером, немає тексту, який критик збирався написати про Шульца та Ґомбровича.

558

Зиґфрид Кракауер (1889—1966) — німецький письменник, соціолог, автор праць із літературознавства, теорії кіно тощо. Від 1939 року мешкав у Парижі, куди виїхав із нацистської Німеччини, від 1941 — у США. Помер у Нью-Йорку.

559

Шульц познайомився з Кракауером завдяки Марії Хазен — див. її лист до Шульца (№ 22).

560

Не вдалося встановити, про який твір Шульца йдеться і ким була авторка листа — перекладачка.

561

Лист паризького маршана (торгівця творами мистецтва) щодо задуманої, проте не втіленої виставки Бруно Шульца в якійсь із паризьких галерей (переклад із французької Єжи Фіцовського).

562

Еґґа ван Гаардт (бл. 1914 — бл. 1944) — ім'я та прізвище, які суддя Єжи Бродніцький дав своїй молодій коханці, з котрою познайомився, коли та продавала цигарки в кіоску в познанському ресторані. В колі друзів утвердилася поширювана ним версія, що Еґґа — талановита художниця, іноземка, якою Бродніцький опікується, сприяючи її творчому розвиткові. Він організовував їй виставки та налагодив співпрацю з такими виданнями, як «Wiadomości Literackie». Вже на початку війни, в 1939 чи 1940 році обоє опинилися за кордоном. Еґґа померла через кілька років у Франції. Відтак з'ясувалося, що всі графічні роботи, підписані її ім'ям, створив Єжи Бродніцький. Як їх нібито реальний автор, котрий, мовляв, виконував дуже важливі функції в державній установі, Бродніцький буцім не міг демаскувати свою творчість. Натомість, Еґґа начебто лише слугувала «вивіскою», яку він після її смерті успадкував разом із прізвищем, діючи у Франції в ролі Жоржа ван Гаардта — чоловічої еманації гарненької «Еґґи», котра колись настільки блискуче грала в Познані свою роль, що ні Шульц, ні Віткаци, ні інші художники ніколи не поставили під сумнів її персону та фах — навіть тоді, коли фальсифікаторські деформації нею тексту Шульца мали би зродити недовіру, адже дії ван Гаардт суперечили елементарним правилам граматики та здорового глузду. Коли її представляли на снобістських вечірках як таємничу скандинавську Музу, Еґґа підтверджувала реноме, вільно послуговуючись ламаною польською. І лише одиниці знали, що вона — дочка двірнички, напівписьменна дівчина, котра ледве закінчила кілька класів загальної школи, проте обдарована чарівністю та чималою дозою вродженої інтелігентності.

Ким вона була насправді, ми вже ніколи не довідаємося.

563

Йдеться про Die Heimkehr (Повернення чи Повернення додому), єдиний твір Шульца, написаний німецькою мовою, втрачений. Той факт, що машинопис цього твору, оздоблений графічними роботами Еґґи ван Гаардт, було передано Маннові, знаходить додаткове підтвердження в її листі до Шульца, який зберігся. (Див. також примітку 77 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 327)).

У 1964 році, одержавши тексти листів Шульца та — дещо пізніше — відтворений тут лист, який містить згадку про передачу (точніше, про намір передати) Маннові новели Die Heimkehr, — я заходився шукати і твір Шульца, і листи, які мали би зберегтися в паперах, що залишилися в архіві німецького письменника.

У відповідь на мій лист дочка Томаса Манна Еріка переслала мені 11 травня 1964 року наступну інформацію: «Листування мого батька за 1938 і 1939 роки залишалося переважно складеним у скринях, депонованих у швейцарських друзів. Допіру нещодавно я повернула скрині собі.[…]. Томас Манн боровся з тіснотою таким чином, що листи, на які відповів, і надіслані йому рукописи, щодо оцінки яких визначився, зберігав тільки у виняткових випадках».

Сподіваючись на те, що Манн поставився до листів і прози Шульца як до винятку, не прирікаючи їх на долю менш істотного, вже впорядкованого листування, я попросив перевірити, чи є рукописи Шульца в отих скринях. Еріка Манн запевнила: «Я доручила моїй секретарці, щоби, переглядаючи відповідні документи вона звернула особливу увагу на листи й рукописи Бруно Шульца. Якщо будь-що з'явиться, я відразу ж Вам повідомлю».

Через рік (14 травня 1965) секретарка Еріки Манн відписала у відповідь на моє нагадування, повідомивши, що дочка письменника перебуває на тривалому лікуванні та — хоча й не забула про обіцянку — поки що, на жаль, не може зайнятися пошуками листів і рукопису Бруно Шульца. Торік вона була зайнята редагуванням третьої частини листів Томаса Манна, яка мала вийти восени. Однак секретарка обіцяла на дозвіллі пошукати листи.

Важка хвороба дочки Манна та її смерть невдовзі перервали контакт у цьому питанні.

Шульц мав, звісно, кілька копій свого німецького твору. Ще в 1941 році він просив Анну Плоцкер повернути позичений примірник Die Heimkehr (див. лист № 135). Ба більше, згідно з повідомленням Станіслава Єжи Лєца, Шульц у 1940 році казав йому, що своє оповідання вислав до Москви, у видавництво іноземної літератури «Иноиздат». Новела так і не була опублікована, проте машинопис міг вціліти в тамтешніх архівах.