Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Беручись за продовження справи, яку полишив Хіршфельд, у січні 1931 року Райх накидав декілька пропозицій для того, що називав Асоціацією пролетарської сексуальної політики Німеччини (Секс-Пол), організації, націленої на уніфікацію різноманітних соціальних груп, що присвятили свою діяльність реформам у сферах суспільного добробуту та статевого життя. Маніфест Секс-Полу базувався на Райховій лекції, яку він прочитав рік перед тим на конференції Світової ліги сексуальних реформ. Райх закликав до:

1. Безкоштовного роздавання контрацептивів тим, хто не міг дістати їх нормальними каналами; масова пропаганда контролю народжуваності.

2. Анулювання закону, який забороняв аборти. Забезпечення правом на безоплатний аборт у державних клініках; фінансове та медичне страхування для вагітних та матерів-годувальниць.

3. Анулювання будь-якої законної дискримінації між одруженими та неодруженими. Свобода розлучення. Винищення проституції прийняттям низки економічних та сексуально-економічних рішень для викорінення її чинників.

4. Винищення венеричних захворювань завдяки впровадженню повноцінної сексуальної освіти.

5. Уникнення неврозів та сексуальних проблем шляхом введення в дію системи життєствердної освіти. Дослідження принципів сексуальної педагогіки. Заснування терапевтичних клінік.

6. Навчання лікарів, учителів, соціальних працівників усього, що стосується сексуальної гігієни.

7. Заміни покарання за сексуальні злочини лікуванням. Захист дітей та підлітків від спокушання дорослими{218}.

Згідно з твердженнями Райха, він представив свою програму радникові з питань культури Центрального комітету Комуністичної партії, який її схвалив, але Світова ліга відмовилася її ратифікувати (Райх явно не посилався на гомосексуальність у своїй програмі, позаяк, на відміну від Хіршфельда, стверджував, що вважає це збоченням, яке зникне після революції). Хоча багато з них також були членами партії або ж симпатизували комунізму, вони не хотіли, аби їхня організація, яка розбудувала коаліцію із широкого політичного спектру, тотально асимілювалася в комунізм.

Перше зібрання Секс-Полу відбулося восени 1931 року в Дюссельдорфі, й відвідали його представники восьми різних груп секс-реформаторів, чиї організації сумарно налічували 20 000 учасників. Райх виголосив вступну промову. Уже через декілька місяців організація збільшилася вдвічі, гордо писав Райх у своїй праці «Народі у халепі», а філії Секс-Полу відкрилися у Лейпцигу, Дрездені, Щецині та Шарлоттенбурзі, до яких Райх навідувався, аби поширювати своє послання про оргазм та політику. Досі йому ще ніколи не таланило смакувати такою великою аудиторією слухачів. «За свої старання, — писав Райх у своїй розповіді про Секс-Пол, — я отримав величезне визнання серед лідерів партії»{219}.

У своїй праці «Реформуючи секс: Німецький рух за контроль народжуваності та реформа аборту, 1920–1950» Аніта Ґроссман критикувала Райха за перебільшення своєї ролі в німецькому русі за сексуальні реформи{220}. В її підкорегованій версії подій намагання Комуністичної партії уніфікувати та політизувати організацію сексреформ у Німеччині втілювалися в життя Єдиним комітетом пролетаріїв з питань сексуальних реформ, а не представниками Секс-Полу. У червні 1931 року Єдиний комітет опублікував маніфест «Заборонена любов», який містив зображення жінки-білявки, що зачаровано вдивлялася з низів свого становища на мускулистого робітника. Документ стверджував, що «сексуальне бажання — це одне із небагатьох задоволень, що залишилося цим людям, які живуть у світі обмежень», і закликав безкоштовно лікувати сексуальні розлади, які спричиняв капіталізм та буржуазні сім'ї. Ґроссман пише, що в Дюссельдорфі прийняли радше саме цей маніфест, аніж самого Райха. Вона переконує, що такої організації як Секс-Пол не було взагалі. [Єдиний комітет] функціонував як організаційне втілення ідей Секс-Полу, на які Вільгельм Райх не мав ексклюзивних прав власності{221}.

Також у січні 1932 року Єдиний комітет започаткував випуск журналу «Варта» (Варта: Голос Потуги у Боротьбі за Пролетарську Сексуальну Реформу та Захист Матерів). У цій періодиці Росію хвалили як «найздоровішу країну у світі» й пророкували сексуально-репресивне майбутнє під егідою нацистів, де кожен, хто захоче одружитися або ж зайнятися сексом, муситиме отримати дозвіл з центру юридичних консультацій, аби впевнитись, що зібрали всі довідки від лікарів, які лікували расизм. Окремо Ґроссман стверджує, що Райх не згадує «Варту» у своїх «чисельних й почасти самосхвальних» розповідях про рух за сексуальні реформи, але й журнал також про нього не згадував, що, на її думку, є ще одним доказом його маргінального статусу. Насправді Райх опублікував декілька статей у журналі під псевдонімом Ернст Ронер (Ронінґер — дівоче прізвище його матері) й безліч інших статей про сексуальну пригніченість молоді, змушеної «задовольняти свої сексуальні бажання в коридорах та підвалах», що було специфічним відображенням саме Райхових острахів.

Однак Ґроссман переконливо доводить, що Райхова сексуально-політична боротьба мала місце здебільшого в рамках діяльності Єдиного комітету, аніж у його персональних потугах першопрохідництва. 1931 року Райх відкрив у Берліні клініку, що функціонувала під егідою Ліги. Там пацієнтам надавали поради щодо їхнього статевого життя і засипали «горами» безплатних контрацептивів та лубрикантів, а ще читали лекції на теми на кшталт «Сексуальні обмеження в капіталістичній економічній системі» та «Жінка в Радянському Союзі». Тож декотрі специфічні інтереси Райха все-таки відбивалися на діянні його клініки. Намагаючись відстоювати свою думку, Райх мовою психоаналізу запевняв: що кращі та якісніші оргазми переживає суспільство, то менше ненависті буде в ньому, й відтак окремо наголошував на заохоченні до сексу поміж підлітками. Райх попереджав їх, що якщо не втратити цноту до 20 років, то потім можуть виникнути проблеми, і ввів в обіг популярний слоган — «Кожному підлітку — свою кімнату».