Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
У своїй написаній згодом автобіографії «По обидва боки сміттєвого відра» (1969) Перлз навів приклад такого неприємного вербального нападу Райха на нього. Райх іноді конфронтував із Перлзом за допомогою необґрунтованого припущення, що його дядько, визнаний адвокат та бабій, Герман Штауб насправді був його батьком. Прізвище Штауб спливло на поверхню, коли Перлз переказав своєму аналітикові історію пристрасного статевого акту зі своєю кузиною Люсі — жертвою невгамовного нічного життя Берліна. Вона показала Перлзу, що таке оргії та бісексуалізм, а згодом стала залежною від морфіну і наклала на себе руки. Якщо Перлз відчував провину за те, що скуштував цього забороненого плоду (що, врешті, і стало одним із чинників, які призвели його до потреби в аналізі), то щойно Люсі розповіла йому, що Штауб спав із нею — своєю небогою, — коли їй було лише 13 років, Перлзові витівки, на фоні таких-от проступків Штауба, видалися йому геть не страшними. Перлза шокувало, коли згодом Райх розповів йому цей притягнутий за вуха секрет про те, хто є його батьком, і відзначив у своїй біографії, що Райх «ніколи не розказував мені, як він дійшов такого висновку»{215}. А можливо, Райхова гіпотеза була сфабрикована, аби спровокувати Перлза, — не зрозуміло. Перлз ніколи, власне, не сприймав цієї ідеї всерйоз, хоча й зізнавався, що вона добряче полоскотала йому нерви. Справжній, ненависний і часто відсутній батько залишився в його пам’яті у відверто сірому образі мандрівного торговця вином.
Перлз буквально всотав у себе Райхову теорію оргазму під час терапії: «Вірячи, як і раніше, у теорію лібідо (особливо в Райхів ідеал генітального характеру), — писав Перлз, — я відродив із неї для себе щось на кшталт фалічної релігії, раціоналізованої й обґрунтованої чимось, що здавалося поміркованим науковим засновком»{216}. Під впливом Райха Перлз, як і безліч інших молодих аналітиків та аналітиків-інтернів Берліна, змішував оргазм із політикою; він був завзятим членом Ліги антифашистів й викладачем у Марксистському університеті трудящих, де Райх читав лекції з сексології, марксизму та психології, й відстоював ідеї революції, тонучи в клубах диму легендарного Берлінського «Романського кафе»[38]. Терапія, як здавалося цьому поколінню, також була певною ідеологією, і якщо хотілося успіху останнього, доводилося приймати і перше. Перлз так писав про ці оптимістичні настрої: «Ми, дурники, вважали, що можемо збудувати новий світ, у якому не буде воєн».
* * *
Перебравшись до Німеччини, Райх підрахував, що на той час у країні було приблизно 80 організацій, що займалися сексуальним реформаторством, в яких сумарно налічувалося 350 000 членів, а ще добре налагоджена мережа шлюбного порадництва та клінік контролю народжуваності. Це й заманило Райха до Берліна, бо ці політично розмаїті організації здебільшого займалися кампаніями, що спрямовувалися на скасування законів, які забороняли гомосексуалізм та аборт, й формували кістяк «руху за свободу»{217}.
Світовим генеральним штабом руху за сексуальні реформи був Інститут сексуальних досліджень Маґнуса Хіршфельда, що знаходився поблизу парку Великий Тіргартен й по сусідству із будинком, у якому мешкав Крістофер Ішервуд. Хіршфельд разом із Карлом Абрагамом заснував Берлінське товариство психоаналітиків 1908 року, але покинув цю справу, аби зосередитись на дослідженнях сексу; Хіршфельд, який був гомосексуалом, відстоював позицію, що консенсуальні статеві акти поміж дорослими людьми — це їхня особиста справа, яка перебуває поза законом. Фрейдові огрядний моржовусий Хіршфельд здавався у своїх окулярах «млявим та нецікавим», але він щиро захоплювався його ідеалізмом.
Інститут розташовувався в маєтку колишнього посла Франції і був оздоблений у стилі Бідермаєра: з перськими килимами, великим піаніно та скляними сервантами, що були заповнені порцеляною — від цього будівля радше скидалася на ошатне приватне помешкання, аніж на науковий інститут. Безкоштовна секс-консультація надавалася в декількох приймальнях, а в лекційній залі з публічними промовами виступали провідні сексологи того часу (щотижня відомий доктор-комуніст Макс Годанн, голова Товариства німецько-радянської співдружності, відповідав на анонімні запитання про статеве життя, які люди залишали в анонімній коробочці, що стояла в приміщенні інституту). До складу інституту входили медичні клініки для лікування венеричних захворювань та інших хвороб, що передавалися статевим шляхом, дослідницькі лабораторії, в яких Хіршфельд виводив фармацевтичні формули сумнівних афродизіаків та ліків від імпотенції, бібліотека з найбільшою у світі добіркою літератури про секс, і — неочікувана приманка для туристів — музей сексуальних патологій, що відображав наслідки ризикових бажань жителів Берліна. Там не було де голці впасти, занотував Крістофер Ішервуд, завітавши до установи, бо ж повсюди стояли садомазохістські та фетишистські снасті — батоги й ланцюги, промовисті прилади для мастурбації, вбрання ексгібіціоністів та мереживні труси, які під формою носили мачо-офіцери прусської армії і які були на них завеликі.
Райх установив зв’язок із Хіршфельдом та його інститутом ще до свого приїзду до Берліна, що забезпечило йому тісні відносини із тамтешніми колами психоаналітиків. 1930 року Райх уперше виступив на конгресі Світової ліги сексуальних реформ — організації, яку заснував Хіршфельд; і свої перші статті з сексології опублікував в інститутському журналі. Однак Райх та Хіршфельд так і не попрацювали разом у Берліні. Одразу після конгресу й до того, як Райх приїхав до Берліна, Хіршфельд поїхав у лекційний тур Америкою і вже не повернувся
