Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов
Та витівка Наполеона не мала б сенсу, якби до цієї блокади не приєдналась і Росія. А Росія була союзницею Англії і готувалась до боїв проти наполеонівських військ уже на власній території. Початку цих боїв чекали в ті дні, коли французькі війська, розгромивши Пруссію, вийшли до російських кордонів.
Проте воєнні дії раптом припинились. На ріці Німані відбулася зустріч Олександра І з Наполеоном. Вони розмовляли без свідків… За кілька днів, у липні 1807 року, Росія підписала мир з Францією. Одною із секретних умов цього миру був вступ Росії у континентальну блокаду.
Англійці боролись проти блокади всіма засобами: деякі уряди задобрювали, деяким погрожували. Від погроз вони нерідко переходили до воєнних дій без оголошення війни… Коли в 1807 році до блокади приєдналась Данія, англійці, не оголошуючи війни, піддали жорстокому бомбардуванню Копенгаген, напали на датський флот і забрали більшість його кораблів. Незабаром після цих розбійницьких дій англійців біля кордонів Росії було оголошено війну. Росія опинилась серед противників Англії і теж прилучилась до континентальної блокади. Однак через протидію поміщиків царський уряд виконував умови блокади більше на словах, ніж на ділі.
Шлюп «Диана» перебував недалеко від Копенгагена, коли англійці бомбардували датську столицю. Головнін був випадковим свідком цього нещадного бомбардування. Він розумів, що й Росія може бути втягнена в наростаючі грізні події. Та, що б не сталося, він мав своє завдання і повинен був його виконувати.
Вільне плавання «Дианы» треба було забезпечити ще тут, у Портсмуті. Тому Головнін вирішив запастися про всяк випадок англійським пропуском. У ті часи мав іще силу давній звичай, щоб судну, яке йшло в рейс з метою робити наукові дослідження, ворожа сторона видавала пропуск. Цей документ усував небезпеку нападу або затримання в дорозі.
Росія і Англія в ті дні не перебували ще в стані війни, і одержати пропуск здавалось Головніну справою нескладною. Проте йому довелось побувати у трьох дюжин чиновників — пояснювати, умовляти, вимагати, пустити в діло всю наполегливість і впертість, перш ніж цей документ видали. Нарешті капітан міг вважати себе гарантованим від всіляких несподіванок.
Містер Лоу теж зітхнув з полегкістю.
— Моя душа чиста!.. Я забезпечуватиму цілком нейтральний корабель…
— Та він же й справді нейтральний!..
— Ах, хто знає, що може трапитись. Але я забезпечую…
— Та ви ж, містер Лоу, ще не доставили нам жодного грама провізії!..
— Я постараюсь. На Лоу можете покластися… Скажіть, містер Головнін, ви йдете в рейс справді для наукових досліджень? Адже ви — військовий моряк…
— Хіба це перешкоджає науковій діяльності?
— Та я між іншим… Так дивно, знаєте, що в цей тривожний час Росія посилає наукові експедиції.
— А не здається вам, шановний Лоу, що це вже справа Росії?
Помовчавши і ніби перейнявшись захватом, Лоу вигукнув урочисто:
— Я сказав би: горда справа! От тому, що вона горда і славна, та ще тому, що ви — мій бойовий друг, я зроблю все можливе.
— Коли ж ви починаєте вантаження?..
— Негайно! Як бачите, я кваплюсь…
З цими словами він пішов, щоб повернутись аж… за кілька діб. Головнін відчував щось недобре, але мусив чекати. Не геть як зрадів він, коли митник з’явився перед ним, веселий, радісний, здалеку потрясаючи якимсь згортком паперів.
— Ми вантажитимемо провізію без мита! О, цього зміг добитися тільки я!
Потім виявилось, що документи він оформив неточно. Бракувало якоїсь цифри й коми… А це означало ще одну поїздку з Портсмута в Лондон і ще кілька днів чекання. Потім митниця несподівано зажадала, щоб їй сплатили мито, наче це був звичайний купецький корабель. Потім містер Лоу сказав, що треба переважити вантаж… Для цього довелося б знову підіймати його з трюму.
Чого ж він домагався? «Заохочення»? Але капітан категорично відмовився давати хабара. Чи, може, Лоу цікавило, що там у трюмах? Однак Головнін не дозволив би Лоу лізти не в своє діло, навіть коли б корабель був навантажений піском чи каменем.
Він чудово розумів чиновника: той дістав інструкцію всіляко затримувати відплиття корабля. Виходить, отже, що весь цей час шановний містер Лоу був тут, на шлюпі, не так представником митниці, як підісланим шпигуном! Розлючений Головнін стиснув кулаки. Гаразд, він знайде інші способи одержати потрібні продукти. І це діялося в Портсмуті, де його прекрасно знали, а Англія ж не забуває своїх друзів!
Роздумуючи, йшов він уздовж палуби шлюпа, коли десь близько почувся воркотливий голос Лоу:
— Ах, скільки турбот, мій капітане… скільки турбот!
Головнін різко обернувся. Важко перевалюючись з ноги на ногу, урочисто несучи свій заплилий вид, до нього чвалав містер Лоу.
— Знову неточно оформлено документи, і митниця вимагає…
— Під три чорти вашу митницю! — загримів Головнін. — Краще скажіть: ви давно бачили лорда Маркерра?..
— Оце вчора… Він тут, у Портсмуті.
— Прошу переказати йому, коли зустрінете, подяку. Я вже пересвідчився, яка то дружба англійців…
— Що ви хочете сказати, начальнику?
— Це вже сказано. А до вас у мене запитання… От якби на англійському військовому кораблі розпізнали підісланого шпигуна… що зробили б із ним, містер Лоу?..
Чиновник здригнувся, але виразно глянув на рею.
— Так. Ви відповіли. А тепер скажу вам одверто: мені дуже шкода й соромно, що я служив разом із вами на одному кораблі…
Містер Лоу випростався і відступив на крок; важка щелепа його одвисла, в очах майнув острах. Можливо, він згадав ту абордажну ніч і російського моряка в бою…
— Ви хочете сказати… Це — підозра? Але як ви смієте мене, офіцера флоту його королівської величності, підозрівати…
Головнін показав на трап:
