Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Батерія почала таки цього дня свою господарку. Харчі дістала з постачання СС, а надвечір з комина польової кухні ішов уже дим. Гармаші дістали перший раз гарячу вечерю. Передтим 12 гармашів харчувалися, як могли. Відтепер діставали вже три рази денно гарячу страву. Це було важливе, бо була зима, мороз давався взнаки. В одному вантажному вагоні влаштовано батерійну канцелярію і харчовий магазин.

У Житомирі відносини ставали непевні. З усіх сторін насувалися большевицькі війська на Житомир, де був український уряд.

Коло Бердичева розгорілися кількаденні бої між українськими військами, які відступали з Києва, і большевиками. Українські війська, які відступили у напрямі на Бердичів, переформувалися в Ігнатівці коло Києва у Запорізький Загін під командою отамана Пресовського. Запоріжці розбили з великими втратами большевиків, але ситуація для Житомира була далі грізна. З півночі від Коростеня, зі сходу від Києва, який большевики зайняли 9 лютого 1918 року, посувалися большевицькі війська.

Команда українських військ постановила завантажити все у вагони і пробиватися на Коростень, на Сарни.

На станції у Житомирі почалося шукання за вагонами. Командант станції порядкував гарно, але вагонів, паровозів було замало.

На станцію прибули уряд, установи, члени УЦР, всі частини СС, Гайдамаки. Почали формувати ешельони для уряду, війська. Шукали вагонів. Полк. Коновалець не знав, що батерія вже у вагонах, і стрінувши Дашкевича, сказав, що йому прикро, але вагонів на завантаження батерії не буде і доведеться гармати й коні залишити. Із приємним здивуванням полк. Коновалець прийняв до відома, що батерії не потрібно вагонів, бо батерія є вже у вагонах. Полк. Коновалець оглянув готовий ешельон батерії, де все було в порядку. Коні їли сіно, кухня варила обід, а гармаші на плятформах навчалися обслуговувати гармати. Полк Коновалець змінив свою думку і заявив, що супроти цього батерія відступає, хоч він знав, що гармаші і так не поступляться і вагонів не віддадуть.

За якийсь час полк. Коновалець закликав Дашкевича і спитав, чи гармаші можуть вислати одну гармату на плятформі, здібну до бою з обстрілом по залізничному шляху. Дашкевич заявив, що гармаші приготують гармату до бою. Гармату треба було вислати, щоб батерія набрала поваги, що є здібна до бою. Війна, — треба робити все можливе.

Гармаші втягнули гармату не на „площадку”, а до вантажного вагону. У передній стіні вирубали отвір на гирло гармати, під кінець ляфети підрубали підлогу, щоб при вистрілі був опір для гармати. Стіни вагону обложили тюками соломи, щоб було безпечніше від куль і тепліше. Нанесли набоїв. Гармата була готова до стрілу.

З першою гарматою поїхав О. Пилькевич, як командант, Коваль вишколений австрійський гармаш, як „наводчик” і чотири семінаристи. Зголосився до цього ще один старшина російської служби, який до батерії не належав.

Вагон з гарматою поставлено перед паровіз. За паровозом у вагонах була піхота. Перший пробойовий ешельон був готовий. Батерія почала воювати, на велику радість усіх гармашів.

Командування обдумало нову тактику війни по залізниці. Поїзд мав під’їздити до станцій, оскільки на станції був опір, гармата мала відкрити вогонь; а піхота мала вискочити з поїзду і здобувати станцію. Також і поза залізничними станціями упляновано цим способом воювати з большевиками.

На радість усіх гармашів стрілецька гармата мала вступити у бій. Станцію Коростень взято з боем, де стрілецька гармата віддала свої перші стріли. Поїзди з урядом, стрільцями, гайдамаками в’їхали до Коростеня.

Воювання гарматою з вагона виявилося добрим, тому в Коростені приладжено тим самим способом як і першу гармату, дальші три гармати. Три гармати були звернені обстрілом на захід, а четверта на схід. Гармати могли боронити ешельони від наглого наскоку большевиків. Це було добре, бо можна було завжди сподіватися наглого наскоку. Усі чотири гармати були готові до бою.

Під час цього команданти гармат, які були вишколеними гармашами австрійської служби, привчали молодих семінаристів, як обслуговувати гармати, а коли було потрібно, то стріляли на ворога.

Семінаристи виявилися ідейними, слухняними і здібними гармашами, хоч і не знали військової „парадної” муштри, ані військових уставів.

Із Коростеня ешельони рушили на захід. Спереду пробойові ешельони з піхотою, а перед паровозами гармати, готові до стрілу. Станцію Коростень залишено. За якийсь час цю станцію знову зайняли большевики. Малі станції займали СС і Гайдамаки легко, але за вузлову станцію Сарни прийшло до більшого бою. Гармати обстрілювали станцію, а піхота здобула. Збольшевичені війська чатинно зложили зброю, або розбіглися по околиці.

У Сарнах на станції скупчилися СС і Гайдамаки. Прибув і український уряд. Для забезпечення вислано застави по залізничних шляхах, які розходилися з Сарн на захід у напрямі Маневичі-Ковель, на північ у напрямі на Колки-Лунинець, на південь у напрямі на Рівне, на схід у напрямі Олевськ-Коростень. Усі ті міста були зайняті большевицькими військами з австрійсько-російського фронту.

Кожна така застава складалась із гармати у вагоні, чоти або більше піхоти і одного або двох кулеметів. Усі чотири гармати були в боях або готові до бою. Все це було по залізничних шляхах, а в більшості таки на залізничних колесах.

Гармати могли воювати у вагонах, але вивантажити батерію і стати на позицію в одвертому полі, до цього ще багато бракувало. Замало було людей у батерії, замало коней. Не було артилерійського запрягу для коней, а тільки обозний.

Гармаші, які не були коло гармат на заставах, докладали старань, щоб приєднати до батерії нових добровольців і дістати більше коней. Багато колишніх полонених австрійської армії ішло на захід. Були вони нужденні, виголоджені, переходили фронти, щоб дістатися до Австрії. Їх ніхто не затримував — ані українські, ані московсько-большевицькі війська. Гармаші розшукували поміж ними українців і приєднували до батерії. Українці-полонені, звичайно годилися вступити до батерії. Батерія росла, мала все більше людей, які скоро зживалися з усіма. По станціях гармаші шукали за