Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Полк. Коновалець дав наказ, щоб гармаші зробили заставу з гарматою коло залізничного шляху, щоб не допустити поїздів з Коростеня до Києва. Позиченою парою коней затягнули гармаші гармату та зробили заставу.

Хоча Коростень не був ще зайнятий большевиками, але з австрійсько-російського фронту міг якийсь ешельон з большевицьким військом пробувати вдертися до Києва.

Після провірення ситуації в Коростені, полк. Коновалець дав розпорядок, щоб Р. Дашкевич залишив гармату на заставі під командою М. Кураха, а сам щоб поїхав з ним паровозом на станцію Коростень, де, як він мав відомості, розформовується якась артилерія і де можна б дістати гармати, коні і т. д. Далі полк. Коновалець зарядив, щоб кільканадцять піхотників поїхало до Коростеня, які помогли б привезти гармати, коні, а гармаші щоб лишилися далі при гарматі на заставі.

Паровіз заїхав пізно ввечорі на станцію Коростень. На станції панував хаос. Сотні солдатів, які покинули свої військові частини, чекали на потяги, якими хотіли від’їхати домів. Потяги ж узагалі не ходили. Поміж солдатами крутилися большевицькі агітатори, які агітували проти українського уряду, розповідаючи нечувані речі про бої у Києві. Серед того, ніби урядував український командант чи там комісар станції. На станції якісь батерії переводили демобілізацію. Солдати ділили поміж собою коні і всяке військове майно, яке було здатне до особистого чи господарського вжитку, а замки від гармат, прицільні панорами приносили до кімнати команданта станції і жадали посвідки, що вони здали командантові станції гармати. Командант станції видавав такі посвідки, врешті мусів видавати, бо не міг спротивитися.

По приїзді на станцію Р. Дашкевич пішов до ешельонів з гарматами, щоб подивитися, що є з гарматами, кіньми тощо. За цей час полк. Коновалець від’їхав зі стрільцями назад до Святошина. Дашкевич лишився на станції. Зголосився тоді до команданта станції, який дуже втішився, що буде мати бодай одного вояка біля себе.

Про вивезення гармат і коней не можна було й думати. Солдати були б рознесли такого, хто хотів би таке робити.

Уночі, коли у стаційному будинку трохи заспокоїлося, командант станції рішив, що треба забрати замки від гармат, прицільні панорами і утікати з Коростеня, бо Київ був уже захоплений совєтськими військами. Можна було сподіватися, що совєтські війська з Києва підуть на Коростень. Єдиний вільний залізничний шлях був Житомір, бо на заході станція Сарни була вже також зайнята большевиками.

На станції Коростень вагонів було багато, але серед цього хаосу залізничники покинули службу.

Проте командантові станції вдалося знайти одного машиніста, який також хотів видістатися з Коростеня, бо сам мешкав у Житомирі За оплатою погодився він вишукати паровіз, напалити і на другий день уночі обіцяв причепити до паровоза кілька вагонів і виїхати на Житомир. Усе було умовлене. Командант станції з Дашкевичем відтягнули руками два товарні вагони на означене машиністом місце. До цих вагонів позносили всяке військове майно і чекали ночі. День був морозний, надвечір на станції заспокоїлося. Уночі заїхав паровіз до вагонів і заки солдати на станції зорієнтувалися, причепив два вагони і рушив у сторону Житомира. До вагонів здужало вдертися тільки кілька осіб.

Рано прибув паровіз з двома вагонами до Житомира. Гармат таки не було, але було кілька замків від гармат, прицільні панорами, телефонні апарати, хоча не в руках гармашів, але у команданта станції Коростень, від якого можна було це дістати.

За цей час стрілецькі частини покинули Святопшн, бо Київ зайняли совєтські війська, а українські війська, які боронили Київ, відступили на захід.

Стрілецькі сотні і Гайдамаки прийшли до Житомира. Прийшов до Житомира і відділ гармашів під командою М. Кураха. Гармату залишили у Святошині, бо не мали коней її тягнути. По дорозі до Житомира команда СС хотіла розв’язати відділ гармашів і включити їх до пішої сотні, мовляв, Дашкевича нема, батерії не можна буде зорганізувати. Гармаші якось викрутилися від цього приділу. У Житомирі Дашкевич знову обняв команду над гармашами.

Гармаші довідалися від коменданта станції у Житомирі Трохименка, що на станції Кодно, в половині дороги до Коростеня, начебто є покинуті гармати. У місті Житомирі був ще якийсь обоз, що його обслуга розбіглася, а командант обозу шукав якусь військову частину, що перебрала б від нього 60 коней і вози. Тож можна було дістати гармати і коні, тільки треба, було хутко все робити.

М. Курах із трьома гармашами пішов до команданта обозу перебирати коні, а Р. Дашкевич з дев’ятьма гармашами поїхав паровозом з чотирьома „площадками” на станцію Кодно по гармати. Командант станції в Житомирі Трохименко дав паровіз і „площадки”, і взагалі помагав гармашам доброю радою та інформаціями.

За станцією Кодно гармаші застали вісім гармат із замками, вісім набійних скринь, польову кухню і вози. На цій маленькій станції було спокійно і пусто, не було солдатів. Потяги не їздили. На станції були залізничники. Але не було рампи для вантаження і треба було підкладати під колеса гармат бальки і дошки і так втягати гармати, набійні скрині на „площадки”. Робота була тяжка, бо було тільки дев’ять люда, а мороз давався взнаки. Ледве гармаші взялися добре до роботи, як з Житомира повідомлено телефоном, що совєтські війська зайняли станцію Коростень і посуваються на Житомир, отже і на станцію Кодно. Мимо цього гармаші постановили, що б не сталось, гармати забрати. Виставлено одну гармату на залізничному шляху, готову до стрілу у напрямі на північ, щоб евентуально вогнем з гармати стримати большевиків. Вантаження йшло далі. Навантажено чотири гармати, чотири набійні скрині і польову кухню. Роботу скінчено. З гарматами приїхали гармаші до Житомира. З міста приведено на станцію 60 коней і притягнено кілька обозних возів. Це все було на станції Житомир, ніби ціла батерія, але на це було тільки 12 гармашів.

Гармаші довідалися, що команда українських військ постановила пробиватися з Житомира на захід по залізничному шляху.

У Житомирі був Президент проф. М. Грушевський, уряд УНР, члени Української Центральної Ради, українські центральні установи. Уряд хотів під охороною війська дістатися на захід, до Сарн. Були вістки, що у Бересті Литовському мирова делеґація України заключила мир