Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Правила розмов про ремонт

Незалежно від статків, соціального статусу та ціни новопридбаного дому смаки попередніх власників заведено ганьбити. Якщо у вас забракло часу, грошей чи умінь, щоб знищити усі сліди убозтва попередників, то, показуючи дім друзям, треба скрушно зітхати, закочувати очі або ще якось кривлятися: «Ми б такого точно не купили, та поки мусить побути так». Або лаконічніше: «Ця кімната ще не готова». Цим ви заощадите гостям марні компліменти на адресу «неготової» кімнати, і їм не доведеться викручуватися після необережно сказаної похвали: «О, та коли я казала, що тут “миленько”, то я мала на увазі е-е-е пропорції, тобто е-е-е вид з вікна, н-у-у, ти зрозуміла, я маю на увазі, що тут є потенціал…».

Демонструючи гостям результати ЗС або розповідаючи про ремонт друзям з пабу чи колегам по роботі, не забувайте про суворе правило скромності. Навіть якщо ви майстер на усі руки, досягнення треба занижувати і, по змозі, акцентувати на найганебніших проколах і помилках. Цьому неписаному закону корилися усі гніздувальники, яких ми з колегами виловили у храмі ЗС, усі «зробисам-ці» з мого місцевого будівельного супермаркету і навіть експонати, яких я підслуховувала у пабі. Іноді вони вдаються до змагань у самоприниженні і намагаються перекозиряти одне одного, розповідаючи немислимі байки про свою катастрофічну криворукість: «Якось, коли стелив килим, я примудрився зірвати три труби!», «Ми купили дорожезне килимове покриття, але я випадково знищив його — вкоротив на чотири дюйми. І що? Та довелося там, на місці дірки, зробити книжкову шафу», «А я невідомо як почепив раковину догори дригом! А помітив аж коли облицював все навколо плиткою!», «Стривай-но, а я знаєш, що зробив? Я чіпляв вішак у коридорі — на це пішла година часу і три чашки чаю, а причепив догори ногами!», «От я фарбую собі, а воно так косо-криво виходить, та я й оком не моргну, аж тут приходить моя дівчина і каже, що в мене руки з дупи!».

Дім і клас

Розмови про дім, як і все решта в Англії, підпорядковуються класовим правилам. Ознакою приналежності до нижчих класів є гостьові екскурсії по дому з метою показати відремонтовану ванну, розширену кухню, перепланування горища чи недавно переобладнаної вітальні. Виняток можна зробити, тільки якщо ви щойно-щойно переїхали і влаштовуєте вечірку з нагоди новосілля або ж живете у незвичному чи відверто дивному будинку (на кшталт маяка чи церкви, переобладнаних під помешкання). Середній клас (серединка і нижчі класи) дуже люблять організовувати ритуальну показуху і навіть часто запрошують друзів, щоб навмисно похвалитися переобладнаним зимовим садом чи кухнею. У вищих колах (верхах середнього класу і догори) така процедури не у фаворі — і серед гостей, і серед господарів. Там потрібно вдавати байдужість до обстави помешкання. Розсипатися у компліментах — це взагалі убого, а гляди, ще й сприймуть як відверту грубість. Хтось мені розповідав, що один герцог, до якого навідався новий сусід, обурювався його нахабству: «Цей хлоп похвалив мої крісла! Яке бісове нахабство!».

Не лише вищі ешелони зациклені на обставі помешкань, відголоски сягають як мінімум середнього класу: вони, може, й не відмовляють собі у задоволенні похизуватися перед гостями новим зимовим садом чи ще чимось схожим, але процедура демонстрації завжди бентежна і трохи неоковирна. Вони проведуть вас до нового викоханого дітища, скажімо, кухні, але одразу ж знітяться і сливе втратять інтерес до демонстрації — будуть скромно і соромливо коментувати предмет своїх гордощів: «Це все було в такому стані, що нам довелося хоч щось зробити!». Або ще можуть сяк-так похвалитися: «З тими мансардними вікнами хоч трохи світліше стало». Або зосередяться на нездоланних труднощах («справжніх жахіттях»), які супроводжували процес ремонту: «Ми мали вкластися в тиждень, але жили в ремонтному срачі понад місяць!».

А от скромна серединка, на відміну від аристократів, не образиться, якщо ви їх похвалите. Та хвалити заведено не щось конкретне, а так — в загальному. Англійці приймають близько до серця все, що стосується їхніх помешкань, тому небезпечно хвалити щось конкретне, адже ви можете помилитися і похвалити зовсім не те або не так. Скажімо, назвете кімнату «затишною» або «веселенькою», а господарі її задумували як стримано елегантну. Тож, якщо ви не дуже добре знаєте господарів, краще обмежтеся нейтральними похвалами на кшталт «мило» і «дуже гарно».

Правило про нестерпного ріелтора

Непомірний пієтет до житла — оце свідчення того, наскільки наше «я» пов’язане з нашим домом, — допомагає пояснити масову і доволі ірраціональну нелюбов англійців до агенцій з продажу нерухомості. У цій країні про ріелторів і слова доброго не скажуть: навіть ті, хто ніколи не мали справи з ріелторами, точно скажуть щось огудне. Вочевидь, це вже залізне неписане правило — продавця нерухомості потрібно постійно висміювати, нехаяти, зневажати і всіляко принижувати. Вони десь з розряду регулювальників дорожнього руху і продавців склопакетів, але з них принаймні є чого збиткуватися, а от чим завинили ріелтори — ніхто, як я з’ясувала, не може сказати напевно.

Коли я розпитувала людей, чому ж вони так гидують ріелторами, то вони не могли відповісти нічого путнього — щось там белькотіли і суперечили самі собі: продавців нерухомості називали тупими і некомпетентними «недоумками», але водночас чомусь їх ганьбили за жадібність, підступність, брехливість і крутійство. Мені в голові не вкладалося, як ріелтори можуть одночасно бути недоумкуватими і хитромудрими, тож я врешті-решт перестала домагатися якогось раціонального пояснення, чому ж їх так не люблять. Натомість зосередилася на вивченні наших взаємин із продавцями помешкань. Що саме роблять ріелтори? Вони приходять оглядати та інспектувати наші помешкання — дивляться своїм професійним оком, оцінюють їх, виставляють на продаж, приводять покупців на оглядини і намагаються таки продати. Що в цьому такого страшного? Власне, все: замініть слово «помешкання» на слово «ідентичність», «особистість», «соціальний статус» чи «смак». Все, що зазвичай роблять ріелтори, стосується оцінювання не просто якогось нейтрального житла, а нас особисто — нашого життя, нашого соціального статусу, нашого характеру і нас як людей. На все це ліплять цінник. Нема нічого дивного, що ми ріелторів на дух не зносимо. Збиткуючись з них і шпигаючи кпинами, ми намагаємося знеболити їхні дії: якщо ріелторів усі мають за недоумкуватих, лукавих та некомпетентних, то й їхні оцінки та висновки вже не такі й важливі, а втручання у нашу приватність — менш травматичне.

Садові правила 

На початку розділу ми з висоти пташиного польоту бачили, що всі англійці хочуть жити у приватних коробочках з приватними клаптичками зелені. Як це не парадоксально, але, правду кажучи, саме наше прагнення мати власний клаптик зелені руйнує довкілля англійських сіл: ми безупину будуємо все нові й нові «невідступні зелені передмістя» і тим завдаємо непоправної шкоди природі та забруднюємо навколишнє середовище. Англійці нізащо